«Я живу між релігією і літературою – образно кажучи, між людиною, спаленою за віру та книгою у вогні» – Єлена Волкова на ФБФ

З 20 березня по 11 квітня культорологиня та громадська діячка, росіянка Єлена Волкова читатиме курс лекцій на тему «Біблія, література і культура» на філософсько-богословському факультеті УКУ.

Зростала в атеїстичній сім’ї, проте вихована на моральних цінностях. Єлена Волкова відкрила для себе Бога у студентські роки, пишучи наукову дисертацію. Людина екуменічної свідомості. Людина принципів та моральних переконань. Людина з великої літери, яка має відвагу в серці та доносить її до ближніх.

волкова_

Фото: Анна Артем’єва / «Новая газета»

Говорили з доктором культурології про її життєвий шлях і досвід. Не оминули теми відносин України та Росії.

– Пані Єлено, розкажіть, будь ласка, про себе.

– Я з роду поволзьких старообрядців: в селі діда називали «святим Федором», а його син Іван мріяв вірити в комунізм так само, як батько – у Бога. Одного разу дід Федір побачив в руках сина «Анну Кареніну». Розрубав книгу сокирою і кинув в піч. Син його став літературознавцем.

Так я і живу між релігією і літературою – образно кажучи, між людиною, спаленою за віру, та книгою у вогні. Намагаюся налагодити мирний діалог між Книгою книг і просто книгою.

Я виховувалася в атеїстичній сім’ї. Батько відповідав за мою освітою, а мама вселяла, що на зло потрібно відповідати добром. У 2005 році я написала книгу про батька «Отче мій…». Тато вивчав німецьку та російську літературу, а я, вступивши на філологічний факультет МГУ, обрала американську – у ній був дух свободи, особистої незалежності. Мій науковий керівник А. М.Горбунов виявився віруючим, православним філокатоликом. Він запропонував мені писати про американську католицьку письменницю Фланнері О’Коннор, яка посіяла в мені перше зерно віри. Науковий керівник пізніше став моїм хрещеним батьком.
У 1989 році я привела доньку в першу недільну школу, яка відкрилася в Антіохійському подвір’ї у Москві. П’ятнадцять років я допомагала у цій школі отцю В’ячеславу Віннікову, який став моїм духовним батьком. Виявилося, що він – друг отця Гліба Якуніна, з яким ми дружили та якому я редагувала статті та вірші.

У 1993-94 рр. я викладала в США. Я стала екуменісткою, а ширше – християнкою поза деномінаціями. Аналізую всіх і вбираю найкраще з того, що бачу.

– Як Ви ступили на шлях богослов’я? Що спонукало Вас обрати професію богослова?

– Не вважаю себе богословом. Я радше не «ступила на шлях», а опинилася на перехресті між богослов’ям і літературознавством/ культурологією. Я кандидат філологічних наук і доктор культурології – дисципліни, яка дозволила мені вийти в широке поле релігійних аспектів літератури. Моя докторська дисертація «Сюжет про порятунок в англійській, російській і американській літературі» була написана про різні метафоричні втілення біблійної метаісторії.

Я вивчала богослов’я самостійно, у тому числі в Даремському університеті Англії. Проте не систематично – вибірково. Ще в радянські часи викладала факультатив про Біблію в МГУ, а потім читала курс «Біблія і культура», який, по суті, був введенням у Біблію. Студенти могли продовжити заняття на моєму спецкурсі з Біблії та літератури. Організувала дискусійний Біблійний клуб «Карітас», на якому ми обговорювали багато актуальних тем крізь біблійну призму.

2011 року я пішла з МГУ через ідеологічний тиск. Ситуація виявилася несумісною з моїм почуттям людської гідності, і з моїми принципами. МГУ став розсадником імперського націоналізму – ідеології «Русского мира».

Коли РПЦ ініціювала суди над художниками (над виставками «Обережно, релігія!», «Заборонене мистецтво – 2006» і Pussy Riot), я пішла з церкви, яка з гнаної досить швидко перетворилася на гонительку. Почала захищати художників та розвивати богослов’я протесту.

– На Ваш погляд, богослов’я – наука, доступна вибраним ученим чи кожному?

– Хочу відповісти питаннями. «Яке богослов’я можна вважати наукою?», «Чи можна говорити про художнє богослов’я?».

Напевно, треба розділяти богослов’я у вузькому і широкому сенсі. У вузькому розумінні до науки найближче біблійна археологія та текстологія. Але будь-який індивідуальний духовний досвід, осмислений і втілений, дуже важливий. Мене більше цікавить художнє богослов’я, або теопоетика. Те, же художник втілює у своєму творі уявлення про Бога, метафізичний світ, релігію і церкву. Вважаю, що художня мова богослов’я недооцінена. Творчість багатьох митців має великий богословський авторитет. Особливо цікаві – Мільтон, англійські поети-метафізики, Вільям Блейк, Достоєвський і Толстой та багато інших. Серед них – і представники української літератури. Наприклад, Василь Стус – великий поет-метафізик, теопоетика якого ще не осмислена в належній мірі.

– В одному з інтерв’ю колишній глава УГКЦ Любомир Гузар сказав, що в УГКЦ і в Україні загалом немає свого якісного богословя. Воно не стільки популярне і поширене. Чому, на вашу думку, є така ситуація? Як богослови і священики повинні реагувати на це?

– Східно-християнська традиція в цілому дала мало богословських плодів. Причин – немало. Апофатичний принцип привів до пріоритету містики над міркуванням; консервативний принцип привів до страху перед новим словом і реформами; критерій канонічності паралізує дослідника, який боїться вийти за рамки канону, догмату. Ніяка наука не може розвиватися без свобідного пошуку. Сьогодні, наприклад, дуже важливо розвивати соціальне богослов’я, а це вимагає неабиякої сміливості, навіть відважності.

– Що ви думаєте про сучасну політичну ситуацію між Україною і Росією?Єлена Волкова

– Ситуація трагічна, жахлива і ганебна для Росії. Я, безумовно, вважаю захоплення Криму анексією, порушенням багатьох міжнародних домовленостей. Це військовий злочин, подібний до анексії Судет Гітлером. Я навіть не можу просити вибачення в українців, хоча дуже б хотіла це зробити. Не можу, оскільки вважаю, що за цей злочин, як і за військову агресію на Сході України, треба не прощати, а судити – міжнародним судом. Крим доведеться повернути. Не сумніваюся, що він повернеться в склад України.

Я ходила на мітинги і марші проти війни в Україні, носила жовто-блакитні шарф, шнурки і манікюр (усміхається – авт.), гімн України звучить рінгтоном в моєму мобільному. До речі, моя бабуся була українкою: шила вишиванки, а борщ називала українським супом.

Для мене Євромайдан – це прорив у майбутнє, образ нового суспільства, звільненої свідомості, потужна спроба вирватися врешті-решт з уз імперії. Одночасно це місце мучеництва за віру в справедливість і незалежність. Я стежу за ситуацією в українських ЗМІ, бачу, як багато проблем і конфліктів в країні, і радію з того, як вільно ви їх обговорюєте. Стала краще розуміти мову, беру уроки української.

Пригнічує власне безсилля, як і уповільненість міжнародного співтовариства, яке має у своєму розпорядженні інститути правосуддя, здатні зупинити кровопролиття і бандитизм на території України, але не користується ними.

Якби не люди, яких не можу залишити без своєї допомоги в Росії, я б, напевно, поїхала в Україну. Дуже рада запрошенню Українського католицького університету.

Закордонні ЗМІ просили мене прокоментувати зустріч патріарха Кирила з Папою Римським Франциском. Ось що я написала на своїй сторінці у Фейсбуці: «Якби я була патріархом J). Я б на зустрічі з Папою Франциском попросила вибачення у католиків:
– За антикатолицьку пропаганду і брехню про католиків в церковних ЗМІ і проповідях;
– За дискримінацію Католицької церкви в Росії;
– За імперську ідею «канонічної території» і звинувачення в прозелітизмі;
– За ідеологію «Русского мира» і її роль в підготовці, виправданні і розпалюванні війни в Україні;
– За неправдиві звинувачення на адресу українських католиків східного обряду.
Без такого покаяння справжній діалог неможливий. А можливі тільки політичні ігри, що плодять медійні фікції в стилі “багато галасу з нічого»
.

– Ви читатимете курс лекцій «Біблія, література і культура». Яка основна мета курсу? На що очікувати студентам?

– Для мене важлива питальна роль літератури, коли автор, подібно до Йова, ставить Богові і людям питання, на які читач сам повинен дати відповідь. Я категорично проти підходу до мистецтва як до ілюстрації церковних догматів. Сподіваюся, що у вільній художньої інтерпретації біблійних сюжетів студенти побачать не лише знайомі їм ідеї, але й отримають їжу для богословської творчості. Я виділила ряд вічних сюжетів і архетипів, які слухачі можуть знайти в собі, навколо себе і в багатьох інших витворах мистецтва. Відразу скажу, що художня література іноді радикально переглядає традиційне ставлення до біблійних персонажів, намагаючись, наприклад, прочитати негативні образи в християнському дусі всепрощення і любові, і, навпаки, спростувати авторитет праведника. Сподіваюся на цікаві дискусії в аудиторії.1

– Який афоризм або цитата з Біблії є Вашим життєвим кредом?

– Із Старого Завіту: просити у Бога услід за Соломоном не багатства і влади, а мудрості. Із Нового – «Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу і ви мене напоїли;чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли;хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 34-36).

Розмовляла Марія Вихор