Цього літа вже уп’ятнадцяте Літня іконописна школа зібрала друзів та учнів, щоби разом підтримати та продовжити старовинну українську мистецьку та духовну традицію. І поки учасники школи завершують свої твори, ми поспілкувалися з директором Іконописної школи, викладачкою курсу «Богослов’я ікони», магістром теорії та історії мистецтва — Соломією Тимо про те, як проходить цьогорічна іконописна школа.
Школу традиційно складають три основних блоки: духовний, практичний та теоретичний (лекції та екскурсії). Завдяки комплексному підходу, на думку організаторів школи, учні можуть не лише заглибитися у сакральне мистецтво як феномен у собі, а й поглянути на нього з боку літургійної, гімнографічної, догматично-богословської та мистецької спадщини минулого. Бо саме вона сформувала той тип ікономалярства, який вирізняє українські твори на тлі інших національних шкіл іконопису.
Соломія Тимо розповідає, що цьогорічна школа складається з п’яти груп, серед яких є й колективи початківців, а є й більш досвідчені учасники. У цьогорічному наборі навчаються 37 людей, серед яких є студенти, які можуть інтегрувати цей досвід у свій академічний доробок, а є й ті, хто вже кілька років вивчають та практикуються в іконописі, щоби розкрити свій внутрішній потенціал та долучитися до унікальної української традиції. Лише семеро іконописців, що вчаться цього року, – живуть у Львові. Значно більшу частину групи складають учасники з різних куточків країни, а десятеро учнів приїхали з-за кордону.
«У школі ми вчимо техніки, якої більше не вчать ніде в Україні. Її аналоги можна знайти закордоном – в Греції, Сербії, Румунії – та техніка все одно дещо відрізнятимуться від нашої. Я знаю, що нею володіють деякі спеціалісти з Академії мистецтв, але вони можуть викладати хіба що приватно. Ми ж вносимо вивчення іконопису в академічний вимір», — розповідає Соломія Тимо.
Як і під час минулорічних шкіл, теорію викладають найкращі спеціалісти, серед яких є і знавці історії ікони, і мистецтвознавці, і ті, хто регулярно працюють із пам’ятками в музеях. У минулорічній школі організатори спробували залучити більшу кількість викладачів на меншу кількість студентів. «Цього року, – ділиться Соломія Тимо, – на чотири студенти ми мали одного викладача практики іконопису. Така густина водночас дозволяє нам максимально наблизитися до індивідуальної роботи, але й зберігає найкращі риси колективної синергії», — додає директор школи.
Практики учнів вчили ще 11 викладачів, з них 9 були зі студентами протягом цілого дня, а ще двоє спеціалістів консультували учасників школи з питань іконографічного рисунку та середньовічного малярства.
Щоби бути певними в готовності учнів до тривалого та складного процесу, який вимагає не лише терпіння та зосередженості, а й певного духовного залучення в процес, організатори ще перед початком занять проводять співбесіду. «Під час цієї розмови ми прагнемо дати їм розуміння, чого ми вчимо та в якому форматі відбувається наше навчання. Ми хочемо, щоби людина була впевнена, що вона цього дійсно хоче, адже наполегливість та бажання учнів допомагають у роботі і нам, і їм. Саме завдяки співбесідам ми маємо студентів, з якими нам дуже приємно працювати», — додає Соломія Тимо.
Група початківців найчастіше наслідує зображення окремих святих з великого чину Моління – ікони з с. Ванівка початку XV століння. Оригінал ікони зберігається в Національному музеї Львова ім. Андрея Шептицького.
Цілих чотири постаті з 9-ти фігурного Моління після тритижневого інтенсиву отримає родина Козураків, адже і двоє батьків, і двоє дітей цього року наважилися випробувати свої сили у мистецтві іконопису.
Учень школи мистецтв у Тернополі, Сильвестр Козурак, який потрапив у групу для початківців разом зі своїми батьками, розповідає, що порівнюючи свої результати писання у родинному колі, він відчуває різницю, адже попередній малярський досвід тут дається взнаки. «Мій дідусь малював, мій батько — теж, але за фахом обидва мої батьки — стоматологи. Коли я порівнюю наші роботи, то помічаю, як наші із батьком навики покращують кінцевий результат. Утім, я впевнений, що наші викладачі мають рацію, коли говорять, що навчитися може кожен. Попри різний темп – вдається всім”, — додає Сильвестр.
Директорка школи Соломія Тимо каже, що вони навмисне не запрошують до старших груп тих, хто ще не мали попереднього досвіду навчання в Радружі, навіть якщо вже пробували себе у іконописі деінде. «Ми маємо бути певні в базі, яку отримують наші учні, адже цієї техніки так більше ніде не вчать. У нашій методі ми не лише наслідуємо старовинну українську традицію, але й створили ефективну та перевірену роками модель навчання».
У школі запевняють, що писати ікони може кожен. Потрібно лише бажання та наполегливість. Сильвестр Козурак теж стверджує, що малярський досвід — далеко не головне, чого вчить школа. «На першому місці, — розповідає він, — молитва та віра. Вони внутрішньо збагачують. Техніка для мене — на другому місці, але вона теж незвичайна».
Хлопець пояснює, що складна техніка зумовлена використанням натуральної фарби:«Потрібно мати неабияке терпіння та спокій, адже перш, ніж нанести наступний мазок, треба зачекати, щоб попередній висох. Якщо він буде бодай трохи вологим, фарба звернеться до самого грунту».
Сильвестр додає, що теорія іконопису теж була дуже важливим елементом навчання: «Неможливо писати ікони, не знаючи про них нічого — ви просто писатимете насилу. Тут вам не лише викладають історію іконопису, а й діляться самою філософією цієї майстерності».
Соломія Тимо розповідає, що цьогорічна школа має дві групи старшокурсників, які малюють складніші ікони — “Спаса на троні” XVI із Чину Моління (с. Наконечне, НМЛ), на якій зображено Христа з двома янголами та “Богородицю Одигітрію” рубіж XV-XVI століть (с. Береги Долішні, теж Національний музей у Львові) у іншій групі. Принципова позиція Школи полягає у тому, щоб вчитися на зразках, які можна побачити в оригіналі.
«У старшій групі цього року, здається, нема жодної учасника, який би був тут удруге. Хтось — втретє, хтось — вчетверте», — розповідає Соломія Тимо.
Прикметно, що попри попередній досвід навчання у “Радружі”, не всі учні старшої групи чуються впевнено із тим, щоби написати складний образ повністю. Тоді одна з груп ділиться на тих, хто наслідує усю композицію і тих, хто обирає лише якусь частину ікони — або Христа, або янголів.
Учасниця групи досвідчених малярів, архітекторка за фахом, Марія Макаревич приїхала зі столиці, щоби на три тижні відволіктися від свого звичного життя та поглибити свої знання та вміння. Це вже її шостий досвід навчання в “Радружі».
Жінка розповідає, що займається іконописом із 2001 року. Свій шлях у вивченні цієї майстерності вона починала в Академії мистецтв, на реставраційному відділенні. Потім мала досвід навчання в інших майстрів, але коли познайомилася з Іконописною школою «Радруж», не змогла зупинитися: «Я добре знаю цю школу, отож, можна впевнено сказати, що це мій свідомий вибір. Уперше я потрапила на заняття в Києві. Здається, це було випадково, але мені дуже сподобалося”.
Марія зізнається, що найважливішим, що вона отримала під час навчання в школі «Радруж», був не власне іконописний досвід. «Саме богословський погляд на іконопис, а також щоденні Літургії допомогли мені відсторонитися від рутини буденного життя та зосередитися на роботі з іконою. Я помітила, що ті ікони, які я пишу на Літніх іконописних школах, завжди вдаються найкращими».
Юристка за фахом Христина Ільків розповідає, що попри відсутність малярського досвіду, вона спробувала себе в іконописі — і їй це вдалося. Для неї іконопис — не лише хобі, а і спосіб стати ближче до духовної традиції греко-католицької церкви. «Я живу в Києві, ходжу в греко-католицьку церкву, друзі мені порадили звернутися до УКУ, щоби вчитися тут — і я не розчарувалася», — каже Христина.
Тамара Колесник, вчителька математики, що приїхала до Львова з Вінницької області, займається іконописом вже 5 років та навчалася в різних майстрів, але це її перший досвід навчання у Школі «Радруж». На думку Тамари, поїздка в Жовкву та Крехів та знайомство з пам’ятками дало їй глибше розуміння того, як постала, зростала та розвивалася іконописна майстерність та мистецький феномен української ікони загалом. “Коли відчуваєш глибоку духовність, у якій перебували українські іконописці, зростаєш не лише у малярській майстерності, а й у духовному включенні в процес”.
Після завершення цьогорічної літньої школи більше половини студентів кажуть, що повернуться і продовжать навчання наступного літа. А семеро учасників цього набору планують продовжити навчання іконопису вже з початку вересня. Усю актуальну інформацію про школу можна знайти на сайті.