Віднайти Тройцю у неповносправності: на ФБФ презентували книгу про особливих людей

Нещодавно на філософсько-богословському факультеті УКУ презентували книгу «Віднайти Тройцю у неповносправності: Богослов’я, що відкриває обійми іншості». Ця праця канадського подружжя Татаринів має величезний потенціал змінювати світогляд у ставленні до людей з особливими потребами.

obkladynka-knygy-2Текст книги отця Мирослава Татарина і Марії Трухан-Татарин – результат поєднання різних сфер досліджень. З одного боку, його можна розуміти як богословську працю, де автори намагаються відповісти на запитання – що ж значить говорити про пресвяту Тройцю? З іншої сторони, це твір студій про неповносправність. Також це відображення особистого досвіду – виховання двох доньок з особливими потребами.

Видання можна придбати тут.

«Ця книга показує, якою цінною є кожна людина в Божих очах. Вона має потенціал змінювати менталітет людей у ставленні до осіб з особливими потребами, – вважає отець-диякон Роман Завійський, який став науковим редактором книги. – Адже наше суспільство несе тягар посткомуністичної епохи. Гідність людини щойно в якійсь мірі було реанімовано Революцією Гідності.

Це стосується багатьох сфер нашого життя: суспільних відносин, освітньої сфери, душпастирської практики, гуманітарної сфери та охорони здоров’я. Тому я, працюючи як богословський редактор цього видання, усвідомив, що ця книга не просто мусить лежати на столі в кожного. Але, думаю, цю працю повинні прочитати як мінімум три міністри: освіти і науки, охорони здоров’я та міністр праці. Тоді в цих ділянках можуть розпочатися зміни, ці сфери матимуть зовсім інший стиль, інший світогляд».img_8813

Отець-доктор Мирослав Татарин довгий час служив в українських парафіях провінції Онтаріо в Канаді. У 1995 році захистив докторську дисертацію з богослов’я у університеті Торонто. Від 2011 року є завідувачем кафедри богослов’я Університету святого Єроніма. Автор розповів про особливі труднощі, які вдалося подолати українському виданню. Адже воно написане з перспективи північноамериканського контексту. Міждисциплінарний підхід до теми є більш прийнятим на Заході, а сама академічна дисципліна студій неповносправності мало відома в Україні.

«Кілька років тому нам здавалося, що це все, а також велика кількість неологізмів просто унеможливлюють видання українського перекладу,» – зауважує отець Мирослав.img_8830

«Можливо хтось запитає навіщо шукати Пресвяту Тройцю у неповносправності, тобто за межами традиційної богословської науки? Але ж богослов’я – це не є повторення правд віри, – говорить отець-доктор Мирослав Татарин. – Початок богослов’я не лежить у філософських міркуваннях чи повторенні правд віри, а радше в тому, що Господь нас полюбив. Відчути Божу любов і відповісти на неї – це і завдання богослов’я. Богослов не відчужений від життя, а є глибоко вкорінений в ньому, аби допомогти пізнати присутність і дію Святого Духа у світі.

Канадський богослов Бернард Лонерган казав, що богословя не вповні знає людину, воно лише просвічує деякі аспекти людської реальності. Тому він закликає богословів співпрацювати з іншими галузями науки. І наш твір власне виходить з цього контексту. Ми намагаємося зрозуміти, що значить Божа любов для нашої родини, коли світ каже, що двоє з наших трьох дітей є ненормальні. Як зрозуміти Боже милосердя, коли світ каже, що нас потрібно пожаліти? Або, як деякі казали, краще, якби їх взагалі не було. Відповідь на ці питання ми намагаємося знайти у нашій книзі.»img_8828

Співавторка книги, Марія Трухан-Татарин – активна громадська діячка у справах дітей з особливими потребами у провінціях Онтаріо та Саскачевані (Канада). У 2005 році пані Марія стала членом Канадського комітету з консультування ООН з питань насильства над дітьми У 2006 році успішно захистила докторську дисертацію на тему наповносправності у канадській літературі. Ось що вона розповіла про передісторію книги:

«У нашому домі ніколи не бракувало дискусій, аналізу та суперечок не про гроші чи про те,хто бере авто, але про серйозні життєві питання, дилеми горя і чуда. «В нашій парафії в Канаді усі знають про особливості наших дітей. Часто ми чули запитання: «Чому Бог вас карає? Як таке могло статися у сім’ї священика? Чому б вам не поїхати до Люрду чи до Фатіми і не помолитися за зцілення дітей?». Була навіть група жінок, які стверджували, що наша донька має вади, щоб Бог створив чудо і всі в церкві про це дізналися. Але коли рік за роком чудо не приходило, чи це значить, що наша молитва заслабка? Наша наймолодша дочка переживає страшні хронічні болі, вона не говорить і не контролює свої рухи. Не раз в церкві вона кричить, плаче. Чи можна пізнати її як сестру в Христі, чи легше бачити її як кару Божу?».img_8834

На докторських студіях Марія Трухан-Татарин дізналася, що багато науковців вважали християнство великим гнобителем людей, яким присвоєно тавро іншості. Однак, вона мала внутрішнє переконання, що наука Христова була не такою, як її представляли в критиці академічного світу та деяких набожних словах людей.

«Після того, як ми роками слухали та ділилися думками з іншими, знайшли можливість поєднати наші академічні сфери, і викласти наш досвід, як жити у світі, будучи християнами. Тоді ми зосередилися на неповносправності у нашій церковній традиції. Ми зрозуміли, неповносправність – це постійний базовий аспект людськості, який у суспільстві викривлений і яким маніпулюють. Ми ж не можемо прагнути уподібнюватися Христові, не визнаючи невід’ємної ролі людської неповносправності з нами і в нас». Ми шукали в християнській традиції знаків неповносправності, а знайшли – божественну Тройцю.»

Якщо ми не можемо сприйняти іншості осіб з неповносправністю, – запитують автори, – то як можемо сприйняти Бога, який є цілковитою Іншістю? Тому ми, християни можемо і маємо переорієнтувати наші спільноти на Христову заповідь відкритості одне до одного, а отже сприяти зростанню суспільства, яке цінує диво людської відмінності і різноманітності.