18 квітня у приміщенні філософсько-богословського факультету УКУ відбулася відкрита лекція «Філософія Мартіна Гайдеггера: між теологією і поезією (спроба міждисциплінарного аналізу)», яку прочитав добре знаний у Львові дослідник філософії, докторант ЛНУ ім.. Франка Андрій Дахній.
Ця подія в рамках циклу лекцій з історії філософії зібрала численних філософолюбів і мудролюбів. Таке означення, напевне, сподобалося б самому Гайдеггеру, який досліджуючи будь-яке поняття, звертав особливу увагу на обростання смислами та контекстами.
На відкритій лекції Андрій Дахній говорив про перетин філософії, релігії та мистецтва в творах Мартіна Гайдеггера. Німецький філософ погоджувався з твердженням Бертрана Рассела про те, що «філософія – це нічийна земля між релігією і наукою». Проте кут зору філософа є дуже вузьким, у порівнянні з релігійною або науковою перспективою. Тому Гайдеггер заперечує спроби узгодити богословські і філософські пошуки, як, скажімо, робили позитивісти. «Науки не мислять», – стверджує він.
Доповідач згадує про ранній етап філософії Гайдеггера, коли той активно звертався до теологічного фундаменту, вступаючи з ним у конфронтацію. Мислитель казав, що «без теологічного підґрунтя я б ніколи не вийшов на шлях мислення». Навчаючись на теологічному факультеті, Гайдеггер цікавиться речами, які дедалі більше виходять за межі патріархальної традиції. Він творчо переосмислює ідеї К’єркегора та феноменологію Гуссерля, звертаючись до поняття «Dasein» – «буття тут і тепер» або «ось-буття».
Мартін Гайдеггер наголошує, що філософія не може бути релігійною, оскільки не спирається на догматичний фундамент, а вона є а-теїстичною. Цікава думка Карла Льовіта, що Гайдеггера дуже умовно можна назвати «тео-логом», причому з наголосом не на «theo», а на «logos».
На пізнішому етапі, або так званий «Гайдеггер 2», акценти зміщуються у напрямі до мистецтв, а конкретніше – до поезії, яка на його думку, може багато сказати для філософії. З іншого боку твори мистецтва потребують інтерпретації з філософської точки зору, і сам Гайдеггер активно цим займається.
«Ми тут маємо справу з тим, що в кінцевому підсумку окреслюється як герменевтизація або екзистенціалізація Це пов’язано із мистецтвом інтерпретації, і ми розуміємо, що герменевтика насправді є дуже вагома, коли мова переходить від свідомості до «ось-буття». Тому що будь-яка ситуація є історичною за своєю природою. Гайдеггер не втомлюється підкреслювати, що сцена на яку ми входимо, заздалегідь уже існує. Звідси виникає знаменитий термін «закинутості»: тобто ми є закинені в певні обставини і простір, який ми не вибирали, і ми мусимо з цим рахуватися. В цьому випадку ми витлумачуємо своє буття як історичне,» – наголосив Андрій Дахній.
Якщо говорити про герменевтичний розум, то він завжди підкреслює, що будь-які наші інтерпретації завжди мають провізоричний характер: ми ніколи не можемо претендувати на всеосяжну істину, бо людина є скінченною й історичною. Проте вона неповторна, а її досвід – унікальний.
Доповідач звертається до Аристотеля з його теорією поділу на роди літератури. Основною відмінністю поезії від історії є не форма. Історія розповідає, що було. А поезія – те, що повинно бути, і в цьому сенсі вона дуже близька до філософії.
Для Мартіна Гайдеггера дуже важлива ця сутнісна спорідненість філософії і поезії, а також вона є особливим виміром для німецької духовної традиції, яка усвідомлювала Німеччину, як землю мислителів та поетів.
Отже, бачимо, наскільки важливою є міждисциплінарна взаємодія між поезією, філософією і теологією, яка показує унікальну точку зору кожної перспективи.