Відбувся VII з черги семінар з Богословського Авангарду за темою “Чи можливо втекти від віртуальної реальності? Пустеля як кенозис і контркультура”.

30 жовтня, відбувся VII з черги семінар з Богословського Авангарду за темою “Чи можливо втекти від віртуальної реальності? Пустеля як кенозис і контркультура”. Кількість проблем, яких торкнувся під час семінару, надто велика, аби їх можна було висвітлити за один раз. Це тематика цілого курсу. Після закінчення викладу я оголосив про закриття відкритих семінарів з “Богословського авангарду”, які організовував за підтримки кафедри богослов’я УКУ з 2015 року. Я ставив собі за мету започаткувати оригінальний сучасний напрямок, який би продемонстрував можливості богослов’я в контексті сучасних проблем духовності. Особисто не вірю, що в контексті християнської догматики можна щось нового додати, понад те, що було зроблено Отцями Вселенських Соборів і пізніших догматичних суперечок. Але богослов’я духовності і християнська антропологія залишаються відкритими перед цілою низкою актуальних викликів людство в умовах технократичного суспільства.
Після семінару відбулась цікава й змістовна дискусія. Студентів цікавило питання: Як все таки сприймати численні проекти з використання електронних медіа ресурсів з метою євангелізації, позаяк до цього закликають і церковні документи з питань соціальної комунікації. Особлива подяка першому проректору УКУ пану Тарасу Добку за влучне спостереження симптому сучасності, коли люди свідомо завдають собі болю, ба навіть калічать, щоб знову повернутися до відчуття реальності. У семінарі згадав міф про Нарциса та його зв’язок психологічними механізмами залежності від віртуальної реальності, зокрема і про популярну в молоді практику “селфі”, яка негативно позначається на психологічній конституції несформованої душі. У зв’язку з тим дякую студентці соціології Дарії Сало, яка звернула увагу на зовсім протилежну інтерпретацію Григорія Сковороди міфу про Нарциса. Дякую студенту богослов’я Назрію Матвіїву за влучне спостереження на прикладі ринку “Шувар”, який можна трактувати як сучасну споживацьку пустелю і як віртуальну реальність. Від питання викладача кафедри богослов’я пана Юрія Мартинюка – “Як я ставлюсь до презентованого нещодавно в Ватикані електронного розарію” – відверто кажучи, розгубився. Мабуть я ще не настільки занурений у віртуальну реальність, щоб зрозуміти механізм і, найголовніше, потребу такого розарію. Мені важко повірити, що людина вже до такої міри стала лінивою, що вже не здатна навіть молитися і бажає це завдання доручити “електронному розарію”. Виникає запитання: Що далі? Віртуальна сповідь, бо немає часу чекати в черзі до сповідальниці. Мобільний додаток, через який можна буде замовити сповідника, ба й інші таїнства?
Окремо хочу подякувати методисту кафедри богослов’я Галині Боровій, котра дуже сумлінно й креативно виконувала афіші-оголошення семінарів з Богословського Авангарду. Дякую моїй дружині Катрусі, чия креативність мене постійно надихала і надихає…
Можливо, незабаром знову повернусь до практики семінарів, але це вже буде інший формат і інша територія. Але незаперечним залишається одне, богослов’я – це не академічна теорія. Автентичне богослов’я народжується з конкретних духовних практик і релігійного досвіду. На відміну від філософії, яка народжується із широти здивування, богослов’я народжується з глибини відчаю. В семінарі я згадав про перших єзуїтів, які вважали, що на цьому світі заслуговують на увагу лише два мистецтва: війна і релігія. Але сьогодні, мабуть, актуальними стають два інші мистецтва, про які написав у своєю авангардному маніфесті львівський митець Мирослав Ягода: ” Мистецтво — то кохати в собі і далекому ближньому Творця. Але найбільше мистецтво — то мистецтво виживання. О, мій Боже!!!”.

о. Олег Гірник