«Це по суті зводить християнство до абстрактної ідеї віри в Бога, від імені Бога може творитися колосальне насильство, тероризм. Абсурдно, коли протиставляється віра в Бога і турбота про людину, адже Христос зійшов на хрест ради людини, кожної людину. І на страшному суді судитимуть за тим, як ти поставився до людини в нужді.» – сказала п. Єлєна.
Вона підготувала від конгресу інтелігенції «Проти війни» лист-звернення на захист «гуманістичної єресі», де нагадує громадянину Гундяєву, що в Конституції його країни записано, що людське життя і права людини – це найвища цінність; і те, статтю про свободу совісті і свободу віросповідання готувала Всесвітня рада церков, куди також входить Російська Православна Церква.
Ця проблема виникла не сьогодні, бо ще кілька років тому РПЦ опублікувала заяву щодо гідності і прав людини, де стверджувала, що гідність людина не отримує з народження, а здобуває добрими вчинками.
На думку доповідачки, поступово релігійна мова перетворюється на досить агресивну релігійну риторику, яка дозволяє оправдати війни в Україні, в Сирії, цю ідеологію стали називати «православним джихадом» або «православним талібаном».
Єлєна Волкова вирішила поставила своїм завданням розвивати інший тип релігійної риторики – опозиційної, яка оперує не такими ідеологемами як «держава, нація, священна війна, вороги церкви, гнилий захід», а спрямовує до Євангелія, до Христа.
«Одна із перших таких спроб – це моя ідея «маріологія правозахисту». Вона походить з того, що опозиціонери і протестуючі художники звернулися до Богородиці. І я стала розмірковувати про те, чому виник такий образ «Богородица-Путина-прогони». Я звернулася до історії розвитку правозахисного руху, а власне жіночих НГО, і зрозуміла, що «протестний» образ Богородиці, Богородиці, як захисниці прав людини, гідності й справедливості, захисниці людини відкиненої, приниженої і гнаної, більш природний, ніж захисниці нації, держави, армії, як часто традиційно трактують богородичні ікони.»
Звідки виросла концепція «Маріології правозахисту»?
На початку 90-х громадських організацій в Росії фактично не було. Але саме тоді виник рух солдатських матерів – він постав «перед лицем смерті» або «на крові своїх дітей». Чи людині потрібно було страшне потрясіння і горе, щоб обєднатися, щоб проявити солідарність і співчуття.
В цій історії є дві знамениті жінки. Одна з них – Валентина Мельникова, голова Союзу комітетів солдатських матерів Росії. Відома цитата з її інтерв’ю:
«Щоб Ви могли сказати матерям українських солдат, які воюють зараз на Донбасі?
– Знайте, що не всі росіяни думають так, як Путін і його людоїди. Ми вважаємо війну з Україною злочинною, Росію – агресором, Крим – анексованим. Ми боролися і боремося, однак, на жаль, надзвичайно важко буде зупинити цю важку, жахливу війну.»
Інша знакова особистість – Елла Полякова, голова організації Солдатських матерів Петербурга. Вона католичка, яка також робить дуже багато для просвіти.
Материнство і правозахист – це незвичне поєднання
Самоіндентифікація «солдатських матерів» була з самого початку юридичною, а отже – правозахисною. Це називається «відповідальне материнство», коли жінки повинні стати освіченими, знати закон; жінка не віддає свою дитину державі на жертву «перемоги». Якщо для християн основний текст – це біблія, то для жіночих НГО – це закон, який повинен охороняти їх дітей. Ці спільноти засновані на лінійних зв’язках, на співпереживанні. Організацію цих спільнот Єлєна Волкова порівнює з християнськими сестринствами.
«Мене зацікавив релігійний аспект, біблійні образи, які виникали у зв’язку з материнським правозахисними рухами, в тому числі «солдатські матері та «Матері Беслана», – наголосила Єлєна волкова – Отже, біблійний прототип, це передусім Рахіль, яка шукає своїх синів в Вифлиємі. Був такий проект сучасного художника Дмитрія Врубеля, який спровокував скандал в церкві. Його плакат був виставлений в університетському храмі св.. Тетяни (МГУ). В цьому проекті були поєднані фото новин з Беслану – з євангельськими цитатами. Вбиті асоціювалися з оплаканими Рахиллю дітьми, а Путін – з Іродом.»
Цікаво, що в протестному русі широко використовувались цитати Бродського «Знал бы Ирод, что чем он сильней, тем верней, неизбежнее чудо» та з «Бориса Годунова» Пушкіна «нельзя молиться за царя Ирода — Богородица не велит».
Чи можна говорити про формування громадянської релігії протесту?
На думку п. Єлєни, тут виникла релігійна ідентичність, звичайно не в прямому сенсі слова. Це ніби зародок громадянського суспільства, але всередині можна побачити риси «громадянської релігії», яка поєднує і мотивує людей певними цінностями. Термін «політична релігія» лекторка використовує в значенні тоталітарної ідеології.
Серед організацій, які п. Єлєна називає жіночі спільноти на крові, а й відносно нові організації «Русь сидящая», які об’єднує матерів, жінок ув’язнених, які стараються забезпечити захист прав в’язнів та «Зона права», які намагаються визволяти тяжкохворих людей з таборів. Хоча в цих рухах беруть участь і чоловіки, все ж основою тут також є жінки, а власне жінки-матері.
В який спосіб правозахисницям вдалося уникнути конфесійної ідентичності?
Емблема петербурзької організації солдатських матерів – свічка, промені якої утворюють хрест. Свій офіс вони освячували, причому запросили священиків різних конфесій.
Коли матерям Беслана запропонували знести школу №1 і побудувати православний храм. Проте серед постраждалих сімей були люди різних віросповідань. Вони дозволили здійснювати молебні, поставили хрест, але просили залишити школу, як вона є. Пов’язані з загибеллю дітей виникають нові місця пам’яті, новий сакральний простір, тому це не просто «організації на крові», а й, на думку п. Єлєни, можна використати як метафору, традиційну назву «храм на крові».
Два знаменитих храми на крові – в Петербурзі і Єкатеринбурзі (де були вбиті Олександр ІІ і Миколай ІІ). Ці місця пов’язані зі вбивством царів, проте в Росії нема жодного такого храму, в пам’ять загибелі звичайних людей.
Звичайно, на адресу Солдатських матерів лунало багато звинувачень, особливо останніми роками, про те що вони зрадниці батьківщини, які продалися заходу, які руйнують армію зсередини.
Знаково, що ці організації намагаються розколоти, як і будь яку опозицію чи дисидентські рухи. Так, якщо ви введете в інтернет-пошуку «комітет солдатських матерів», то вас спрямує на фейкову сторінку, яка стверджує, що ніяких російських солдатів в Україні нема.
До руху матерів Беслану підіслали лжечудотворця, який маніпулював горем жінок, обіцяючи воскресити їх дітей. Таким чином дискредитували частину громадської організації. РПЦ досить активно працює, намагаючись нав’язати громадським рухам свою конфесійну ідентичність та ідеологію, особливо в віддалених регіонах, де нема сильних лідерів.
Надія Савченко продовжує ряд жінок-воїтельниць, нагороджена орденом св.. Георгія «за протистояння «дракону» (за словами патріарха Філарета). Нещодавно, 11 березня «Голос Беслану» і його лідер Елла Кесаєва опублікували лист до Петра Порошенка на підтримку Надії Савченко. Прочитати лист можна тут.
Як формування «відповідального материнства» змінило образ Богородиці?
Через цінності відповідального материнства, громадянської релігії правозахистурозглянемо образ «Human rights Mary» або ж Богородиці Правозахисту, за визначенням лекторки. Ось спроба реконструкції, як повинна була б повести себе Марія, коли арештували Христа, крізь призму сучасного правозахисту. Напевне, вона мала би піти, наприклад, до Кайяфи або до Пилата, і написати заяву, що затримання було незаконним, не було ордеру на арешт, в суді не було зачитано звинувачення, не було доказів, признання вини, було відмовлено в захисті. Зрештою, написано багато книг, про закони, які порушили в суді над Ісусом.
“Звичайно такий образ Богородиці-захисниці, який формувався в жіночих НГО, в чомусь протирічить традиційному образу Марії, як покровительці Церкви, Держави, сакрального символу-покровительки Русі – наголосила доповідачка, – і тим самим він живить дух національної вищості, дух імперії, допомагає у війнах проти «невірних», і закликає жінок жертвувати своїми синами ради блага вітчизни… і звичайно допомагає матерям знайти загиблих або пропалих дітей.”
Таким чином, можна говорити про зіткнення різних образів Богородиці, різних уявлень про материнство, за яким стоять різні культури, різні системи цінностей.
Це протистояння правозахисниць – і репресивної політичної релігії; відкрита екуменічна позиція, яка уникає фіксації релігійної ідентичності – проти релігійного націоналізму РПЦ; це пацифізм – проти мілітаризму; і закон -проти «благодаті беззаконня».