У Львові відбувся круглий стіл про перспективи сучасного протестантизму

Нещодавно у конференц-залі філософсько-богословського факультету Українського Католицького Університету відбувся круглий стіл “Пострадянський протестантизм: проблеми ідентифікації та контури майбутнього”. Захід проводили в рамках програми заходів на відзначення п’ятисотліття Реформації, за ініціативою  Ресурсно-дослідницького центру Євро-Азіатської акредитаційної асоціації. У конференції взяли участь понад вісімдесят науковців, а також студенти та представники духовенства з України, Росії та Білорусі.

IMG_6699На відкритті конференції учасників привітав завідувач кафедри богослов’я УКУ Віктор Жуковський, який наголосив на важливості мети круглого столу – започаткувати науковий діалог про специфіку богословського розвитку, еклезіологічних трансформацій, трендів взаємодії з громадянським суспільством, державно-церковних відносин в пострадянському протестантизмі.

Цікаво, що в круглому столі, який відбувся у Львові 18 квітня, взяли участь російські доповідачі. Зокрема, викладач Санкт-Петербурзького Християнського Університету Тетяна Нікольська, яка також є докторантом Інституту Історії РАН, у своїй доповіді звернула увагу на основні етапи формування “образу сектанта” в радянській ідеології та суспільній свідомості.

Олена Степанова, викладач Уральського університету, а також пастор місцевої методистської церкви, говорила у своїй доповіді про ключові аспекти соціального служіння протестантських церков в Росії. Однією з проблем також є питання лояльності до влади, що пов’язане з отриманням державної допомоги та соціальних грантів. Щодо особливостей гуманітарного та соціального служіння протестантських церков Олена Степанова підсумувала, що нужденним людям насправді байдуже, з якої конфесії будуть ті, хто їм допомагатиме.

IMG_6730Наступні доповіді були спрямовані на аналіз окремих аспектів пострадянського протестантизму. Зокрема, кандидат історичних наук, науковий співробітник Ресурсно-дослідницького центру ЄААА Михайло Мокієнко визначив основні тенденції трансформації п’ятидесятницьких релігійних центрів у пострадянській Україні, розглянув особливості формування ієрархії та автономії громад.

Керівник Ресурсно-дослідницького центру ЄААА, кандидат історичних наук Роман Соловій звернув увагу учасників круглого столу на богословські та еклезіологічні виклики українського п’ятидесятництва. Скажімо, серед основних проблем, відсутність консолідованої позиції як з питань церковного,  так і позацерковного життя, проблема богословської неоднорідності руху. Нема загальновизнаних для навчання текстів, церкви ХВЄ часто вимушені діяти ситуативно, лише реагуючи на обставини, а не впливаючи на їх формування.IMG_6796

Доповідач наголосив, що загальна богословська фрагментарність руху зумовлює недостатню окресленість еклезіологічних питань. Оскільки початковою метою п’ятидесятництва було відновлення новозавітного християнства, рух намагався формувати моделі життя, відповідно до текстів Писання. Проте такий підхід не враховує культурної дистанції між епохами, а також багатоманітності форм церковного життя часів Нового Завіту. Звичайно Біблія залишається центральним компонентом формування еклезіології, а іншим елементом є розуміння  Церкви як динамічної місіонерської спільноти, в якій Бог перебуває через святого Духа. Причому п’ятидесятницькі спільноти намагаються уникати занадто сильної систематизації, яка на їхню думку може призвести до духовної стагнації.

«Українські протестантські церкви проходять складний процес пошуку вдалої еклезіологічної моделі, яка б поєднувала пневмоцентричне розуміння церкви з потребою ясної церковної структури.
Усі ризики виводять на передній план завдання осмислення пятидесятницької еклезхіології та чіткої послідовної системи церковного управління, яка б поєднувала традиційний для протестантизму демократичність з порядком, прозорістю та місіонерським імперативом. Впродовж своєї столітньої історії на теренах України, пятидесятницькі церкви показали свою спрямованіст на харитативно-місіонерську діяльність, здатність до виживання в складних умовах радянських репресій і , попри відсутність власного об’єднання, вміння зберігати вірність віросповідним принципам і моральним стандартам. Проте сучасний період ставить нові виклики, коли потрібно було перейти від самоізоляції до практики емісійної присутності, необхідно дати відповіді на важливі богословські та еклезіологічні питання», – сказав Роман Словій.

Важливою темою, яку обговорили ряд доповідачів конференції, стала освітня проблематика. Науковці висвітлилироль освітніх закладів у формуванні богословських смислів та підготовці інтелектуального потенціалу протестантських церков. До прикладу, Про перспективи розвитку євангельської освіти в Росії розповів  Іван Макаренко, проректор Санкт-Петербурзького Християнського Університету. З іншого боку, Роман Соловій наголосив на важливості практичних проблем пастирології та морального богослов’я, де відчувається брак підручників, уваги до духовного формування служителів, що обумовлює поверхневі, ситуативні відповіді на складні виклики морального життя.

IMG_6720Увагу присутніх привернула доповідь Тараса Дятлика, який розкрив сучасні тенденції в пострадянському євангельському протестантизмі з перспективи богословської освіти. Доповідач торкнувся питань кризи ідентичності  на ґрунті руйнування деяких стереотипів, зокрема уявлення про єдність «українсько-російського протестантизму» та його вибраність.  До дискусії також долучився заступник академічного декана Московської богословської семінарії ЄХБ Олексій Маркевич. У своїй доповіді він з’ясував основні виклики та напрями розвитку богослов’я євангельських християн-баптистів Росії на початку XXI століття. Завершився круглий стіл виступом доктора філософських наук, професора кафедри культурології НПУ ім. М.П. Драгоманова Юрій Чорноморця, який проаналізував теологічне обґрунтування соціальної відповідальності церков в сучасній українській протестантській теології на основі ідей Михайла Черенкова.IMG_6804

У заключному слові декан філософсько-богословського факультету, диякон Роман Завійський зауважив, що учасники круглого столу повинні звернутися до своїх богословських традицій з метою відшукати в них витоки і механізми, необхідні для того, щоб навчитися бачити у своєму ближньому не образ ворога, а образ Божий. Саме в цьому полягає спільний богословський багаж, який об’єднує християнські традиції і допомагає їм відшукати пророчий голос, який говорить про примирення і спільне майбутнє.