Нещодавно кафедра пасторального богослов’я ФБФ організувала семінар за участі голови Центру Опіки Сиріт м. Львова о. Романа Прокопця. Отець Роман поділився з присутніми особливостями та здобутками у процесі роботи з дітьми-сиротами, розповів про численні проекти та починання Центру. Серед них: навчання для волонтерів, майстер-класи, допомога потребуючим сім’ям, табори для дітей та молоді.
Як зауважив доповідач на початку, Церква старається відповідати на потреби суспільства, особливо на проблеми найменш захищених його членів. Ще Митрополит Андрей Шептицький заохочував при церквах, монастирях відкривати школи для дітей-сиріт, де вони могли б отримати освіту, а також добре виховання.
‒ Завжди були священики, які опікувалися дітьми, відвідували інтернати, – розповідає отець Роман,‒ проте в семінаріях не існувало як такої практики-роботи з дітьми-сиротами. І коли в 2009 році я з декількома іншими братами, переступив вперше поріг інтернату, скажу чесно, з того моменту в моєму житті, в моєму баченні служіння все помінялося кардинально. Будучи серед тих дітей в інтернаті я побачив набагато глибше всю проблематику, хоча ще не усвідомлював повністю, що робити. Це здобувалося пізніше, з часом, з досвідом, зі спілкуванням. І за ці роки вималювалася певна картина, як їм, допомогти, чого вони потребують.
‒ Завжди порівнював дітей з інтернатів і зі звичайних сімей, ‒ додає о. Роман Прокопець,‒ різниця справді величезна. Проте вона не зовні, але у внутрішньому світі, у ставленні один до одного, в сприйнятті світу. І насамперед в дітей була прогалина в духовності. А чому? Бо їх приїжджали відвідати тільки на Миколая, інколи на Пасху, але побувати в церкві діти могли дуже рідко, лише завдяки окремим працівникам того закладу. Із заснуванням Центру ця сфера поступово налагоджується. В інтернатах ми створюємо невеликі каплички, які залишаємо завжди відчиненими.
Згодом доповідач розповів про проект “Одна церква – одна дитина – одна родина”, який у 2015 році започаткували при гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла і який спрямований на соціальну підтримку дітей‒сиріт:
‒ Цей проект також покликаний готувати суспільство, щоб не боятися говорити про проблеми сиріт вголос, ‒ наголосив священик, ‒ не боятися говорити про те, що ця дитина, яка не має батьків, може стати частиною моєї сім’ї. Серед проблем важливо згадати, наприклад, про дітей, які старші 10 років або мають якісь хвороби – у них майже нема шансів потрапити на всиновлення. А наш проект допомагає дитині стати на ноги, адаптуватися в сучасному світі.
‒ Зустрічаючись з людьми, які працюють в цій сфері, бачимо, що часто закрити певний заклад хочуть не для того, щоб допомогти дітям, а щоб заволодіти землею чи майном. Адже в центрі Львові є шість інтернатів, які мають велику територію. Ці питання є дуже великим викликом для Церкви і суспільства. Що більше наша праця є важливою.
‒ На сьогодні також бракує програм підтримки сімей. Маємо розуміти, що на наших парафіях теж є такі сім’ї і такі діти. І рано чи пізно в нас виникне питання, як їм можна допомогти. Служба у справах дітей в першу чергу намагається щось робити , створювати якісь механізми, але дуже часто вони відірвані від суспільства й Церкви і не надто ефективні. Тому є пропозиції скористатися досвідом Німеччини, де є розпрацьовані різносторонні програми.
Під час семінару голова Центру Опіки Сиріт також розповів про волонтерський рух «Руки допомоги», в межах якого вже є п’ять напрямків діяльності. Тут вітаються різні ініціативи та нові ідеї, які намагаються реалізовувати волонтери, зокрема фотогурток, іконописна школа, заняття співу, спортивні секції, футбол.
‒ Що спільного у футболу і віри?‒ запитує о. Роман. – Здавалося б нічого. Але за ті роки, коли ми систематично почали запрошувати тренерів і займатися з дітьми, побачили значні зміни. Діти перестали красти. Бувало, вони діставали великі суми грошей, найсучасніші мобільники, але не знали, що з тим робити. Але з часом ситуація змінилася.
Ще одним позитивним прикладом став кулінарний гурток «Казанок». Він допомагає вирішити проблему, коли діти виходять і з інтернатів, і зовсім не вміють собі дати раду на кухні, особливо хлопці. Так, Центр опіки сиріт стає стартом особистісного розвитку самих волонтерів, і з іншого боку, відкриваються діти, позбавлені батьківської опіки.
‒ Інший важливий момент присутності волонтерів і священиків в інтернатах – постійні хрещення дітей, працівників і батьків. Вже з початку 2017 року є охрещено 15 дітей і готуються 12 осіб. Часом через дітей батьки теж навертаються, приходять до храму. З’являється довіра до священиків.
‒ Для нас є дуже важливими ці маленькі позитивні зміни. Тому, якщо говорити про перспективи на майбутнє, то за ці роки деякі проекти відсіялися, як неефективні, а деякі ще треба розвивати. Зокрема, бачимо, що є велика кількість дітей з проблемних сімей. Тому на черзі праця з такими сім’ями, щоби діти не залишалися без батьків.
Фото з архіву Центру Опіки Сиріт