Під час міжнародної наукової конференції «Святе Письмо в українській культурі: канонічні і неканонічні тексти та особливості їх рецепції», яка нещодавно відбулася в УКУ, науковці обговорювали різні особливості перекладів Святого Письма в українському контексті.
Зокрема, о. Петро Іськів, докторант біблійного богослов’я Папського Григоріанського університету в Римі, викладач кафедри Біблійних наук УКУ, розповів про спірні місця українські перекладів Євангелія від Марка.
Оскільки це лише одна з багатьох десятків біблійних книг, це був цікавий приклад поєднання перекладознавства та біблійної екзегези
о. Петро Іськів взяв для аналізу чотири українські переклади – Куліша,Огієнка, Хоменка (останнє виправлення 2013 р.) і Турконяка (2000 р.) і проаналізував основні виклики перекладу саме для тексту Марка. По-перше, це особливості синтаксису. Автор Євангелія має власні прийоми, наприклад розв’язки ставить в кінці сюжету. Спосіб побудови фраз інколи є викликом для перекладачів, які хочуть, щоб переклади вийшли гарними, красномовними.
Далі на прикладах побачимо, що Марко схильний до драматизації, особливо через використання певних дієслів, які, на відміну від паралельних місць, несуть в собі конотацію сили. Також в Марка присутній, за словами о. Петра Іськіва, таїнственний аспект розповіді. Євангелист в різний спосіб передає в тексті аспект, коли Ісус каже до своїх учнів, що «вам таїнство Боже є дане». Ще одна складність – відкритість окремих термінів на різні інтерпретації. Перекладачам теж це потрібно брати до уваги. Тут постає питання – як це зробити?
«Отже, в чому суть проблеми, – розпочинає доповідач, – Марко дуже загадковий автор. Навіть можемо побачити, як в перших своїх главах він робить дуже делікатні приховані натяки на книгу Буття.
Перший спірний випадок перекладу – це Мр.1,4. Як на мене тут переклад Куліша і Турконяка є дуже вдалий: «появився Йоан». Це дуже поширене дієслово використовується для опису ситуацій, коли щось радикально міняється, настає нова пора. Для опису появи Івана Хрестителя в Марка, на мою думку, це слово має на меті передати аспект неочікуваності. Бачимо і богословський аспект: Якщо Ісус приходить з Назарету, то Йоан з’являється нібито нізвідки, – додає о. Петро.
Другий цікавий приклад, про який розповів доповідач, – це хрещення Ісуса в Йордані: «Йоан побачив, як небеса розриваються.» Небеса, які розриваються – це незвичний для нас образ, але Марко – єдиний, хто використовує це слово для опису розкриття небесного простору, і саме це дієслово використане для опису розриву завіси в момент смерті Ісуса – і там і тут є розрив, який поєднує божественну сферу з людською. Отже Марко використовує цей термін для додаткової драматизації опису – хрещення Ісуса викликає таке напруження, що небесна завіса не витримує і розривається. На думку о. Петра, наявні переклади цього не передають. Також тут присутня ідея поспіху, Марко спішить розповісти історію спасіння, яка зприходом Ісуса починає розвиватися з новою силою.
“Подібна ситуація є з наступним прикладом, – продовжує науковець, – Це початок сцени спокуси в пустелі(Мр. 1,12), і бачимо, що в перекладах знову ж таки не передається конотація сили. Дослівно Марко каже, що «Дух кидає Ісуса в пустелю». Для нас неочікувано, що це ж слово вжито, коли Ісус виганяє бісів чи виганяє торгівців з храму. Може, це контроверсійне питання, але воно цікаве, – звертає увагу доповідач, – цей елемент також можна пов’язати з книгою Буття. Дієслово з цього уривку використовує Септуагінта, коли говорить про вигнання Адама і Єви з раю. До речі, тема раю з’являється ще в 12-13 стихах, де згадується про присутність звірів і присутність ангелів.»
Цікаво, що в ході наукової дискусії доповідач з Києва о. Богдан Огульчанський звернув увагу на рецепцію церковнослов’янізмів у різних українських перекладах Святого Письма. Оскільки, на думку дослідника, деякі з них були дуже вдалі, він додав, що потрібно повернути старослов’янізми навіть насильно. Це лише збагатило б мову. На думку о. Богдана, як існує специфічна термінологія лікарів або юристів, так Святе Письмо має свою лексику. Крім того це показує безперервність традиції. Скажімо у згаданому Євангелії від Марка, коли небеса «розриваються», можна вжити церковнослов’янське «небеса розверзлися», що дуже ємко передає драматизм сцени. 
Отже питання залишається відкритим: чи при перекладі ми маємо зберегти богослов’я автора. Це особливо стосується Марка, який є дуже делікатним автором, таким прихованим богословом. А друге – чи маємо передавати його стиль, драматизм і спосіб побудови фрази? Чи ми маємо гармонізувати мову перекладу. Звичайно, найкращий варіант ‒ коли є різні переклади ‒ красномовні, віддалені від оригіналу, а є менш красномовні, але дуже наближені до оригіналу.