«Подібно як ми віддаємо останню шану своїм померлим родичам під час похорону, так само шанобливо ми повинні переживати день смерті Христа,» – о. Олег Кіндій

zakarpattya20090417111602

Плащаниця являє собою тіло мертвого Ісуса Христа. Саме її виставлення і почитання є оплакуванням. Тому в Страсну п’ятницю у храмах читають страсті, які описують історію мук Христа. А ми, споглядаючи плащаницю, переносимося в метафізичний вимір і стаємо тією Марією, яка стояла біля Христа, і разом із Никодимом тіло Ісуса беремо на руки.

Пояснює феномен Страсної п’ятниці о. д-р Олег Кіндій, викладач Кафедри богослов’я УКУ.

На думку священика, плащаниця – це «своєрідні поминки». Бо ми так само, як тоді, коли проводжаємо в останню путь наших рідних та близьких, бачимо перед собою померлого, про нього думаємо, просимо у нього прощення, з ним єднаємося. «Почитання плащаниці подібне до похоронного обряду. Ми торкаємося тіла Христа, подібно, як під час похорону є звичай останнього цілування», – пояснює далі богослов.

Сам факт того, що Ісус помер – є підтвердженням, що Він є справжньою людиною. Ми часто бачимо Його як того, який все може, зціляє, ходить по воді. А тут бачимо Він стає солідарний із нами. Бо Спаситель применшує себе аж до смерті.

«Подібно, як ми віддаємо останню шану своїм рідним під час похорону, так само шанобливо повинні переживати цей день смерті Христа», – вважає він.

У Страсну суботу Церква згадує подію зішестя Ісуса в ад. Пекло – це тупик, місце, де немає життя. Це місце найнебаженіше. А Він йде туди, де найтяжче і найскрутніше, де є пустота. Тож невипадково цього дня немає богослужінь.

Попри це, за словами богослова, Ісус несе надію, тим хто її втратив: «І цією подією Він знову виявляє свою солідарність, але не тільки з нами, а й усіма померлими від Адама і аж дотепер».

Тому заупокійні суботи, які є в літургійному житті Церкви, є нічим іншим, як відображення цієї Страсної суботи: «Єднання усіх, живих і мертвих, ми переносимо в заупокійні суботи».