Отець Василь Рудейко розповів про перспективи оновлення літургії на міжнародній конференції в Німеччині

Завідувач кафедри літургійного богослов’я ФБФ УКУ о. д-р.Василь Рудейко взяв участь у міжнародній конференції на тему “Східнохристиянська літургія між традицією нормами і реформою”, яка відбулася у Східнохристиянському Інституті м.Вюрцбурґ 10-11 листопада цього року.

23Нагодою до проведення цієї конференції, як це підкреслив у своєму вітальному слові д-р Томас Немет, керівник Східнохристиянського інституту у Вюрцбурґу, стала Інструкція щодо застосування літургійних приписів Кодексу канонів для Східних Церков(ККСЦ). Цей документ рівно двадцять років тому затвердила Конгрегація Східних Церков. Відтак ціллю конференції була спроба оцінити процеси пов’язані із літургійними реформами та кодифікацією літургійних традицій східних церков у світлі згаданої Інструкції.

22
Україну на конференції представляв о. Василь Рудейко

У конференції взяли участь науковці у галузі літургіки та канонічного права не лише із Східних Католицьких Церков, але і з Римо-католицької та Православної. Це відкрило широкий простір для дискусії про літургійну реформу, її потребу та спроби її втілення в УГКЦ.

Завідувач кафедри літургійного богослов’я філософсько-богословського факультету УКУ о. д-р. Василь Рудейко виголосив одну із чотирьох програмних доповідей на тему «УГКЦ на дорозі до оновлення літургії». Доктор Рудейко звернув особливу увагу на спроби літургійних реформ в УГКЦ у часи митрополита Андрея Шептицького, а також на сучасні спроби впорядкувати літургійне життя Церкви. Серед вагомих аспектів літургійної діяльності він підкреслив, зокрема, важливість видання нового катехизму УГКЦ «Христос наша Пасха» та першу спробу кодифікації партикулярного права. Це дає можливість регулювати церковне життя, ґрунтуючись на власних джерелах і традиції.

У проблематику сучасного благочестя впровадив учасників конференції проф.Кипріан Стреза з Румунії, виголосивши доповідь на тему «Літургійна криза у православних церквах сучасного секуляризованого світу ‒ нагода до оновлення?». Серед основних акцентів його доповіді були необхідність відходу від «традиціоналістичного» православ’я, яке, згідно із о. Олександром Шмеманом, вже саме по собі є секулярним, оскільки сприймає Церкву, як одну із світських інституцій. А це своєю чергою вбиває дух православної літургії. Проф. Стреза наголосив при цьому, що ця криза може стати нагодою для того, щоб Православні Церкви могли переосмислити роль літургії в житті Церкви і зробити її справжнім виявом віри ні надії християнства у сучасному світі.

imgp5757Програмним виступам слідувала досить довга і жвава дискусія, яка вийшла далеко поза тематику виступів доповідачів і дала можливість обміну думками щодо критеріїв означення феномену «літургійне богослов’я» та «літургійна реформа». При цьому учасники дійшли згоди, що літургійні джерела необхідно сприймати саме як джерела, а не закостенілі тексти, до яких необхідно повертатись і триматись незалежно від викликів сучасності. Літургісти також заторкнули також питання «латинізації» та потреби глибшого дослідження цього феномену у східних католицьких, але й православних церквах.

lastПідсумком дня стала вечірня у візантійському обряді, яку очолив о. д-р. Василь Рудейко.

У п’ятницю 11 листопада програма розпочалась доповіддю проф. Гельмута Прее із Інституту канонічного права у Мюнхені, який звернув увагу на термін та правове значення „ius liturgicum“ згідно із ККСЦ. У передмові своєї презентації професор наголосив на серйозній термінологічній неузгодженості текстів ККСЦ та про потребу її переосмислення та уніфікації. Зокрема, , на його думку, важливо дефініювати поняття правових законів та літургійного звичаю. У дискусії, яка відбулася після доповіді говорили про потребу створення окремих кодексів канонів для кожної із помісних Східних Католицьких Церков.

Питанням «повернення до прадідівських звичаїв» та «органічного розвитку літургійної традиції» була присвячена остання доповідь конференції, яку представив проф. Петером Сабо із богословського факультету у Будапешті та Ніретьгазі. Він проаналізував основні документи у цій проблематиці, такі як Orientalium Ecclesiarum, і, між іншим, звернув увагу на перекладацькі помилки, які дещо звузили розуміння того, що мається на увазі під терміном «прадідівська традиція». На його думку, важливо, що тут ідеться про традиції давніх літургійних центрів, які дали початок різноманіттю помісних традицій. Саме до них, а не до локальних літургійних звичаїв, впроваджених подекуди під впливом інших літургійних традицій, необхідно звертатись при спробах оновлення. У подальших дискусіях знову було наголошено на потребі додаткових методологічних спрямувань щодо визначення понять «природний поступ» та «прадідівські традиції» та тіснішій співпраці каноністів та літургістів.