о. Андрій Олійник, завідувач кафедри пасторального богослов’я, наголосив на важливості міждисциплінарного підходу під час обговорення таких непростих культурно-релігійних тем, однією з яких є Святий вечір в українській родині. Адже говоримо про етнологію з одного боку та богослов’я – з іншого. Розглядаємо два періоди: дохристиянський і християнський.
Під час семінару учасники дізналися більше про українське культурне середовище в контексті релігії, яка з ним найбільше пов’язана – християнство. Марія Баглай зосередила увагу на обрядовості Святого вечора теренів Опілля та провела паралелі з іншими етнографічними районами України та сусідніми народами. «Звичаї та обряди, як неписані закони, народжуються разом з народом і передаються з покоління у покоління, тобто стають традиційними. У сучасному світі виникає потреба у більш чіткому розумінні культурних та релігійних надбань, які з одного боку співіснують між собою, а з іншого – асимілюються. Все частіше актуальним постає питання ролі, яку релігія виконує в культурі і навпаки, – наголосила доповідачка».
На прикладі обрядовості Святого вечора в українській родині, пані Марія показала грані співіснування її дохристиянської та християнської основ. Серед основних тем, які розглянули на семінарі, були: приготування до посної вечері, дванадцять страв Свят вечора, різдвяні хліби та кутя, прикрашання хати до свят (різдвяний павук, внесення різдвяного снопа та ін.) і безпосередньо перебіг вечері. Приготування і перебіг Святої вечері відбувався в колі сім’ї, яка була і залишається основою суспільства.
Найкраще різноманітність святовечірніх обрядів ілюструє ритуальна трапеза, до якої завчасно готувалися всі члени сім’ї. «В останній день сорокаденного пилипівського посту, всі дорослі і старші діти нічого не їли до вечері. Піст, – як пояснила Марія Баглай, – це покутна практика, яку часто згадує християнське передання та акцентує на його важливості у духовному житті. Піст став невід’ємною складовою народно-літургійного календаря українців… Українці дотримувалися посту досить суворо, що зумовлено не лише високим рівнем релігійності і набожності, а й через певні об’єктивні причини: через обмеженість запасів продуктів харчування у відповідну пору року, а звідси – потреба їх ощадливого використання»
Як же виглядала хата напередодні Святвечора? Традиційною прикрасою були вишиті рушники. На Слобожанщині прикрашали вікна паперовими квітами й витинанками. Дуже часто ми чуємо про різні майстер-класи із виготовлення різдвяного павука. «Чи знаєте ви символізм цієї різдвяної прикраси? – запитує доповідачка. – Наявність «павука» у святковому вбранні житла роз’яснює народна легенда, що доповнює євангельську розповідь про втечу Йосифа, Марії та Дитятка від переслідувань царя Ірода (Мт 2,13-15). У ній йдеться про павука-рятівника, який, заснувавши павутиною вхід до печери, врятував малого Христа від смерті з рук Іродових воїнів. Павук символізував народження нового, межу між земним і небесним, між життям і смертю».
Під час Святого вечора господарі особливо піклувалися про тварин. Шанобливе ставлення людини до домашніх тварин напередодні Різдва Христового пояснюється вагомим значенням приходу Божого Сина у світ – ця грандіозна подія стосується не лише людей (бо започатковує їхнє спасіння), але й у інших живих істот та цілого Всесвіту загалом. Як співають у стихирі з різдвяного повечір’я:
«Ликують ангели всі на небесах
і радіють люди днесь,
виграває ж усе творіння
ради зродженого в Вифлеємі Спаса, Господа…»
Впродовж семінару слухачі дізналися, як «народне богослов’я» трактує символічне число дванадцять у кількості страв Святвечірньої трапези; розглянули, які різдвяні хліби випікали українські господині («рожество», калачі, книші та ін.); довідалися про спосіб приготування куті та її архаїчність, та яке семантичне значення різдвяного снопа.
Підсумовуючи доповідачка наголосила, що «Християнство воцерковило народні традиції, збагативши їх новим сенсом. Накладання церковних свят на «священні часи» давніх культур Святі Отці розглядали як свідомий акт Церкви, згідно якого елементи конкретних культур пов’язані з новим способом життя християнина».
Тема семінару викликала жваву дискусію: як народні звичаї та обряди слід підтримувати, але водночас, щоб не зашкодити християнському життю людини; неправильне трактування обряду, може заступити справжній його сенс, перетворивши у забобон; які неукраїнські традиції несуть небезпеку для української культури та як це вплине на християнську родину.
Власне з метою віднайти грані співіснування дохристиянської та християнської традиції на прикладі обрядовості Святого вечора в українській родині, кафедра пасторального богослов’я започаткувала міждисциплінарний семінар, який викликав зацікавлення і засвідчив про потребу продовження дискусій у наступному році.