Казахстан: виклики місійного служіння

 

Нещодавно закінчився четвертий модуль щорічної сертифікатної програми Філософсько-богословського факультету УКУ для священиків УГКЦ у Казахстані. Протягом тижня душпастирі і сестри-монахині, які служать у цій країні, мали нагоду слухати курс Віктора Жуковського – завідувача кафедри богослов’я УКУ, «Від спасіння до обоження: вибрані питання сотеріології» і курс о. Юрія Щурка – завідувача кафедри біблійних наук, «Євангелізація хрещених і нехрещених: способи проголошення керигми».

У контексті програми Віктор Жуковський узяв інтерв’ю у священиків, які служать для місцевих греко-католиків.

Про виклики служіння в Казахстані

Віктор Жуковський ділиться: «Священиче служіння в Казахстані – це суцільні виклики: кліматичні, релігійні, політичні, фінансові. Кліматичні полягають у тому, що влітку тут до +40 градусів, взимку до -40 – бурани, степи на сотні кілометрів без жодного деревця. Викликом є і національно-релігійні особливості тутешньої діаспори: свідомих українців чи греко-католиків небагато. Хто виїхав, хто асимілювався, а ті, що залишились, перебувають у чужому казахському, мусульманському середовищі із яскраво вираженими специфічними рудиментами пострадянського тоталітарного суспільства. Політичні виклики – це тотальний контроль влади над релігійною діяльністю і надзвичайно обмежені можливості для повноцінної душпастирської праці наших священиків із розсіяними по країні українцями. Існують також матеріально-фінансові труднощі: слабка або взагалі відсутня матеріальна база, мізерна фінансова підтримка як від закордонних фундацій, так і від Церкви в Україні. Цього короткого переліку викликів достатньо, щоб зрозуміти не лише специфіку душпастирювання в Казахстані, а й те, якими рисами та знаннями повинен володіти священик у цих непересічних місійних реаліях».

Андрій Недоступ, парох парафії святого пророка Іллі в м. Сатпаєв: “Cлужіння в Казахстані – це жертва Богу і людям. Ще під час навчання в семінарії задумувався щодо подальшого служіння і роздумував над різними варіантами, та після того, як побував у Казахстані у 2016 р. зрозумів, звідкіля почну своє служіння. Служіння в Казахстані – це безліч викликів, особливо, що стосується щоденного життя, побуту, ментальності нашої і ментальності казахів, та, зрештою, і тих людей, що асимілювались тут. Служачи на цих теренах, потрібно виховувати в собі витривалість і терпеливість, оскільки дуже малий відсоток того, що вдається, у порівнянні із задуманим, та все ж тут дійсно відчувається Божа присутність й опіка. Немає відчуття покинутості, а короткочасні проблеми вирішуються з відчутною Божою допомогою. Служіння тут – це хороша можливість віднайти і відчути Бога у своєму серці”.

Сестра Анна (м. Караганда) розповідає: “Моє служіння в Караганді розпочалось восени 2013 р. В мої обов’язки входило випікання просфор та підготовка дітей до Першої Святої Сповіді та Урочистого Святого Причастя. І тут же я усвідомила таку річ: до приїзду сюди я не розмовляла російською. Звичайно, вчила її в школі в середніх класах, читаю, розумію, але вільно розмовляти не могла. У Караганді катехизувати українською мовою – це як що «горохом об стіну». Стоячи перед дітьми, я навіть не звернула уваги, коли почала говорити російською! На сьогодні я відповідальна за чистоту в храмі (святилище), печу просфори, займаюсь побутовими справами і тим, що люблю. Також відвідую хворих, одиноких парафіян. У своєму служінні зрозуміла одне: коли Господь до чогось кличе, Він дає свою благодать. Він перший служить мені, щоб потім послужитись мною”.

Особливості та значення душпастирювання

Отець Василь Говера, апостольський адміністратор для греко-католиків у Казахстані: “Казахстан – особлива земля. Місце страждання наших єпископів, священиків та вірних. Українців залишили тут напризволяще. Держава нічого для них не може зробити, Церква також не може допомогти, але може бути з ними та розділити їхню долю. Важливо підтримувати тут людей, які не знають, що їх чекає у майбутньому. Наша праця дуже мізерна, результат мінімальний, овочів праці майже не видно, проте навіть якщо наше служіння потрібне хоч для когось, це вже дає силу продовжувати служіння тут. Церква займається, окрім церковної діяльності, також культурою, школою та збереженням традицій, щоб люди відчували себе ближче із батьківщиною”.

Про Сертифікатну програму з богослов’я

для священиків УГКЦ в Казахстані

Віктор Жуковський ділиться своїми думками: «Сертифікатна програма з богослов’я для священиків УГКЦ в Казахстані, яку розпочала кафедра богослов’я УКУ ще на початку грудня 2014 року, відбувається щороку. Вона має на меті посильно допомогти душпастирям знаходити відповіді на різноманітні виклики, з якими вони зустрічаються у своєму духовному та пастирському служінні. Це стосується питань місіології та душпастирювання, біблійної катехизи, канонічного права, морального богослов’я та біоетики, віровчення Церкви та духовного життя, інтерпретації суспільних проблем та християнських відповідей на них. Формат програми максимально діалогічний і дискусійний. Це добра нагода для обговорення викликів і труднощів місії в Казахстані – не просто освіжити свої знання з богослов’я, а насамперед знайти спосіб, щоб спроектувати ці знання на вирішення конкретних пасторальних завдань у своєму парафіяльному контексті».

Говорячи про значення богословської програми, яку вже четвертий рік поспіль проводить Філософсько-богословський факультет УКУ, отець Василь Говера зауважив, що українські священики в Казахстані “не мають можливості користати з наукових конференцій, лекцій та вишколів. Світ, що змінюється швидко, вимагає нових підходів, нових методів душпастирства. Потрібно відновлювати богословські знання. Особливу користь приносить читання добрих книг, корисних для нашого служіння. Курси мотивують брати в руки книги та підручники із богословських дисциплін, щоб поповнювати свої знання. Богословська програма УКУ відкриває нові горизонти та допомагає покращити своє душпастирське, катехитичне та гомілетичне служіння”.

Отець Олег Галушка: “Підхід викладачів Філософсько-богословського факультету УКУ у богословській програмі, яку вони проводять для священиків УГКЦ Казахстану, надзвичайний: цікавий, короткий, насичений, невимушений, приятельський, багатий досвідом викладачів і неординарний. Викладачі УКУ прийшли до нас, піклуючись найперше про благо Божого люду, постійний вишкіл священика. Це постійне відновлення і зворушення свого розуму і розуміння – що без знання та науки неможливо бути справжнім свідком Христа. Надіюсь, що ця програма ніколи не перестане діяти і не вичерпає себе, а буде завжди допомагати душпастирям тут, у Казахстані”.

о. Ярослав Головчук: «Хочу подякувати всім викладачам УКУ, які приїжджають до нас. Це є велика жертва з вашої сторони».

Місія священика

о. Ярослав Головчук, настоятель храму св. Петра і Павла в м. Павлодар: “Служіння є насамперед свідченням своїм життям про Бога і Його любов. Служіння і допомога людям не залежить від їхньої національності. Важливо, щоб через власний приклад священика вони бачили доброго пастиря, який не тільки молиться, але й переживає з ними їхні проблеми, труднощі. Перебуваючи в Казахстані та відвідуючи наших людей, маєш змогу підтримати їх та допомогти  відчувати себе не одинокими, будучи далеко від своєї рідної землі. Прошу в Бога просвітлення, щоб я міг краще зробити для тих людей, які тут живуть. Бо вони далекі від Бога, але, зустрічаючись із нашою Церквою, стають не просто християнами, але людьми, які бачать у своєму житті мир, любов і повагу один до одного. Важливо, щоб, приходячи до храму, вони почували себе, як вдома – однією родиною, яка молиться за них і готова помогти та підтримати кожного із них”.

о. Олег Галушка, адміністратор для греко-католиків в м. Алмати, зазначає: “Сьомий рік служіння в Казахстані сприймається для мене самого неоднозначно. Маючи різного роду виклики, проблеми, перемоги, я знайшов своє місце у Всесвіті, усвідомив, що повинен у цей період свого життя бути тут і служити Господу та людям. Для мене особисто немає значення, якої національності людина, тому просто стараюся проповідувати Христа, свідчити Його. Після всіх випробувань розумієш, що Господь ніколи не покидає. Постійна боротьба загартовує мене у вірі, водночас ставить нові виклики і вирішення”.

Для о. Ігоря Якова Світового, сотрудника парафії Покрови Пресвятої Богородиці (м. Караганда) служіння в Казахстані – це: «Так» на Боже запрошення пройти шляхом дарованого Ним життя, щоб зустрітись із Ним. Отець Яків ділиться своїми думками: «Вірю, що Його задум найкращий для мене – реалізація Божого плану через дар священства, який я отримав. Нагода пізнати радість у тісному зв’язку із Ним і нести цю радість, яка походить від Його Миру, в душі людей, що проживають у Казахстані, маючи мало можливостей, щоб прийти до Бога і отримати полегшення у своїх буденних проблемах. Вірю, що це Боже провидіння і Його Воля. Це служіння – можливість пізнати Бога через Його діяння і через мою присутність тут”.