З настанням Великого посту Церква пропонує вірним велику кількість різних молитов і богослужінь, які допомагають відкрити покаянний дух і достойно пройти шлях до воскресіння. Всі тексти піснетворчості переважно мають давнє походження і глибоко закорінені в літургійній практиці Церкви. Серед них є богослужіння, яке не відображене в церковному уставі, проте досить популярне серед вірних – це Хресна Дорога.
Про особливості Хресної Дороги розповів д-р. літургійних наук. Петро Сабат під час наукового семінару кафедри літургійних наук ФБФ УКУ 23 березня. Він акцентував на історії впровадженні Хресної Дороги в молитовне життя Української Греко-Католицької Церкви та відзначив, в якому місці, та в який часможе звершуватися таке богослужіння в Східній та Західній традиції.
З історії Хресної Дороги
Походження Хресного Шляху сягає витоків християнства, коли учні Ісуса Христа намагалися проти слідами Учителя в Єрусалимі на згадку про Його страждання та воскресіння. Відкрито паломництва почали здійснювати за імператора Костянтина, і відомо, що вже тоді раз в році у Велику п’ятницю паломники проходили процесією по Святому місті. Згодом встановили певний маршрут, який завершувався на місці Храму Воскресіння Господнього. Встановили також певні точки на шляху, бо без цього паломники могли лише здогадуватися, де відбувалися події, пов’язані з хресним ходом. Цей маршрут залишається незмінним до сьогодні і відомий у світі, як Via della Croce або ж Via Dolorosa.
Без сумніву, саме в Єрусалимі сформувався найдавніший чин Хресної дороги згідно з тестами 4-х Євангелій. Проте, На думку Петра Сабата сучасний чин богослужіння сформувався не пізніше XV ст. під впливом Західної традиції. Практика звершення Хресного Шляху у східній текстовій редакції звершувалася і в Київській Церкві у кінці XVI ст. Віленським братством. Деяка частина православних, зокрема на Волині, і досі звершують Хресний шлях у час Великої п’ятниці, наголошуючи, що це є самобутній східний аскетичний чин, який зародився на Сході скоріше, ніж почав практикуватися на Заході та має відмінний текст від «західної Хресної Дороги».
«До речі, в Східній традиції у час Великого посту, – наголосив доповідач, – може звершуватися чин пасcії, метою якого теж є застанова над стражданнями і смертю Ісуса Христа, через які звершилося спасіння людського роду. Про це ми говорили на подібному семінарі минулого року.»
Детальніше про чин паcсії читати тут.
На Заході Хресна дорога поширилася, оскільки паломники, повертаючись в рідні краї, намагалися відтворити речі, які бачили в Єрусалимі. А надто, хресна дорога поширюється в часи, коли Святе місто знаходилося під владою мусульман і вірні не могли здійснити туди паломництва. Особлива набожність до Хресної Дороги з’явилася завдяки монахам-францисканцям – довгий час право встановлювати стації належало лише їм. Цікаво, що число стацій інколи виростало аж до 37. І лише в 1787 році св.. Альфонс Лігуорі уклав традиційну хресну дорогу на 14 стацій.
«Деякі стації не мають опису в Євангеліях, – як зауважив Петро Сабат, – тому св.. папа Іван Павло ІІ 1991 року ввів біблійну версію хресної дорогу, яку звершували у Велику п’ятницю в Колізеї. Важливо нагадати, що хоча назви стацій залишаються незмінними, тексти можуть постійно варіюватися. І тексти розважань запрошували писати різних людей, навіть не обов’язково католиків.
В Західній традиції пасійні богослужіння, а особливо театралізована хресна дорога вирізняються яскравою емоційністю та образністю
Останнім часом Західні богослови наголошують, що страсті Господні не можна виокремлювати від Пасхальної благовісті. Тому вони рекомендують увести 15-ту стацію – порожній гріб як символ Воскресіння.
Хресна дорога в УГКЦ
Через відсутність джерел, неможливо довести, чи Хресна Дорога в Єрусалимській редакції була поширена в приватній літургійній практиці УГКЦ. У західній редакції Хресна Дорога поширилася спершу в Івано-Франківській єпархії за владики Григорія Хомишина. Але особливо ця практика поширилася вже після виходу УГКЦ із підпілля. З’явилося багато варіантів розважань до 14 стацій, наприклад екологічна Хресна Дорога, затверджена Церковною владою в 2011 році. Часто додають і 15-ту стацію – Воскресіння. Сьогодні в УГКЦ поширилися також театралізовані хресні дороги.
«Варто наголосити, що хресна дорога не належить до циклу добового кола і публічних церковних богослужінь, – додає доповідач, – а до паралітургійного або приватного типу богослужінь. Про звершення Хресної Дороги нічого не говорить Церковний устав, а також постанови синодів. Тому звершувати її чи ні ‒ залишається на розсуд настоятеля. Однак, коли її звершують – має вживатися затверджений текст.»
Місце та час Хресної Дороги в Східній та Західній традиції
Спершу Хресна дорога відбувалася в Єрусалимі, як процесія, тому природно здійснювати її по спеціальних зупинках в місті, селі або навколо храму. В Західній традиції зображення 14 стацій Хресного шляху є на стінах храмів, вздовж дороги до паломницьких місць або є спеціально побудовані каплиці. Комплекс таких каплиць називають Кальварією (від латинської назви Голгофи).
Проте зображення Хресної Дороги не згідне з богослов’ям розпису східного храму. Ця практика поширилася в ХХ ст..,скоріше за все, через незнання. На думку Петра Сабата, це є нехтування східноцерковної канонічної та літургійної дисципліни. Картини або скульптури Хресної Дороги відволікають увагу вірних від позачасової дійсності Восресіння, в яку покликана занурити їх східна іконографія та повертає мислення в історичну площину, що є небезпекою психологізму та звернення уваги на Ісуса Христа лише в історії, а не Того, який присутній тут і тепер. Тому в Східній традиції проходити хресну дорогу в східному храмі не є бажано, за винятком особливих обставин.
Насамкінець, варто нагадати, що як в Східній , так і в Західній традиції Хресна Дорога може здійснюватися індивідуально або зі спільнотою вірних.