Формат як відображення ідеї: як святкували випускний в УКУ

#УКУвипуск2018 – саме під таким хештегом у соціальних мережах можна знайти емоції, якими не перестають обмінюватися випускники УКУ. Таких цьогорічних щасливців аж 270. А ми тим часом пропонуємо вам повернутися ще раз у 30 червня, аби пригадати теплу атмосферу і важливе сказане. Вперед!

За декілька годин до урочистостей

Поблизу новозбудованого Центру Шептицького кипить робота: носять, приєднують, прикручують, ставлять, поправляють… Здається, що цей перелік невичерпний… Це і не дивно, адже УКУ наважився на абсолютно новий формат святкування – просто неба – експериментальний, але уже зараз зрозуміло – атмосферний та відкритий.

Продумати довелося чимало: сцена, шатро, білі дерев’яні стільці на килимовому покритті, фотозони, багато-багато живих квіткових композицій і навіть фотобокс. Чи не буде проблем із обладнанням, а найважливіше – зі звуком, щоб наші глядачі могли переглянути урочистості онлайн, чи все розпочнеться вчасно і не виникне ніяких форс-мажорів і чи не зіпсує усе дощ, який от-от розпочне падати? Питань більше аніж достатньо, але найважливіше з усього, що не має знаку питання, – так це настрій. Усі довкола усміхненні і щасливі.

А ось і почали збиратися випускники бакалаврських та магістерських програм: усі в довгих мантіях, втім у кожної програми комірець іншого кольору. Відтак, випускники починають творити помаранчеві, сині, зелені, голубі острівці спілкування. Хтось просто розмовляє між собою, хтось вже робить перші селфі, а хтось дзвінко сміється і можна лише здогадуватися, про що ж таке веселе вони балакають.

Ловимо декількох випускників для коментаря. В такий день від сором’язливості нема ні сліду, усі щедро діляться радістю, розповідають про навчання в УКУ і, звісно ж, про враження від цьогорічного формату випускного.

Григорій Троцький – колишній учасники АТО, а сьогодні – випускник Магістерської програми з публічного управління та адміністрування Школи управління УКУ. Григорій потрапив на навчання в наш університет завдяки стипендійній програмі для колишніх бійців. Вирішив, що це його шанс – і не прогавив. “Атмосфера в УКУ дуже відрізняється від тої, що в інших університетах України: віддані викладачі, унікальні студенти, професійна програма, і найважливіше –  спілкування…”, – каже випускник.

Мар’яна Ніколаєнко сьогодні отримує диплом бакалавра з Соціальної педагогіки. Зараз вона усміхнена та дещо схвильована, але точно щаслива. Радісно ділиться враженнями від студентських років. Каже, що навчання було сповнене багатьох можливостей, але найцінніше, що програма дуже практична: “Нас постійно знайомили з людьми, які працюють у соціальній сфері і це дуже надихало. Тому я незабаром почала волонтерити при парафіях, а зараз працюю із дітками початкових класів”, – каже дівчина.

Історії усіх випускників такі різні і цікаві, що не перестаєш дивуватися. Ну от візьмімо хоча б Володимира Хіцяка, який ще у 2004 році закінчив Філософію і богослов’я в УКУ, а сьогодні – випускник Магістерської програми з управління технологіями у LvBS УКУ. На перший погляд незвичне поєднання освіт, але насправді дуже доречне не лише у випадку Володимира, який після богослов’я почав працювати у технологічному бізнесі, а згодом став викладачем у бізнес-школі… Насправді це певний тренд, адже технологічні сфери потребують сьогодні людей із розумінням етики у широкому розумінні цього слово. І на це є реальний запит:

“В  сучасному технологічному світі ми бачимо запит на управлінця іншого рівня: з дуже хорошою філософською, богословською чи гуманітарною базою. Так чи інакше в центрі усього стоїть все-таки людина, наш зв’язок один з одним, з Богом, з суспільством. Це розуміння набуває щораз більшого масштабу у всьому технологічному бізнесі, – каже Володимир. –  Cьогодні я керую Центром етики і технології у LvBS – там ми вивчаємо впливи нових технологій на суспільство, зокрема, етичні аспекти цього впливу. У цьому вимірі нова освіта допомогла побачити бізнесові аспекти, можливість прогнозувати…”

…А ось і проректори у бордових мантіях. Бчимо Проректора з призначення та місії УКУ Мирослава Мариновича, який стоїть у товаристві друга. Пан Мирослав, як завжди, радо погоджується на коментар. “Як вам новий формат випускного?” – питаю. “Це щось дуже природнє для УКУ. Пригадую, як на ректораті ми говорили про цю площу перед храмом, уявляли, що колись саме тут відбуватимуться урочисті моменти. І ось це “колись” – “сьогодні”, – каже Мирослав Маринович.

Почути від людини-дисидента, яка у час своєї молодості не один рік просиділа у тюрмі за проукарїнську позицію, побажання для такої ж молодої людини – це щось дуже цінне, тому ми не могли не запитати пана Мрослава, що ж він хоче побажати усім тим, у кого тут і зараз розпочинається новий етап у житті. “В університеті людина тільки починає вчитися, а вчиться усе життя. Тому моє найбільше побажання випускниками – щоб вони кожним днем не лише підтверджували цю істину, але й щоб по їх ділах, поставі було видно, що вони випускники УКУ”, – каже.

Сьогодні свято не лише у випускників, але й у їх батьків, яких зібралось уже чимало.  Дехто не стримує сльози радості. Богдан Трояновський  – щасливий батько Ксені, яка ось-ось отримає диплом бакалавра з психології. УКУ обрали через середовище.

“Колись Ксеня вчилася у школі святої Софії і мене з дружиною часто питали, чому ми віддали доньку саме до такої школи. Я відповідав: “Тут середовище, якому ми довіряємо”. Щось подібне в Українському католицькому університеті: тут своєрідне середовище, викладачі, студенти, які дуже серйозно ставляться до життя, – каже пан Богдан. – Я ж мав дуже велику довіру до університету і був переконаний, що тут донька отримає той фундамент знань, який дійсно дуже корисний і потрібний в житті. Університет не може дати всіх знань і це не є його завдання, а от фундамент – зобов’язаний”.

Святкова частина розпочинається: усі в очікуванні виступу запрошеного гостя

Нарешті цей момент настав. Після святкового богослужіння у церкві Cвятої Софії-Премудрості Божої батьки, гості, проректори, викладачі, президент УКУ владика Борис Ґудзяк – усі займають свої місця. Під урочисту музику почергово оголошують назви навчальних програм та їх керівників. Випускники заходять під шатро і сідають у перші ряди перед сценою.

До слова запрошують отця-ректора УКУ  Богдана Прах. У його словах вдячність і, здається, молитва: “Дорогі випускники, ваші викладачі, батьки чи опікуни упродовж цих років немов ті свічки згоряли заради вас, сповна віддаючи любов. Тому закликаю вас передавати ці знання, людяність та любов, яку ви отримали. А це ще й означає: не бійтеся йти вперед, боротися за правду, за Україну, за цінності, служити нашій державі. Ви саме для цього завершили навчання”, – каже отець-ректор.

Далі до випускників звертається владика Борис Ґудзяк“Ви – нове покоління для нової України. Саме під цим гаслом відбувається велика благодійна компанія, яка подарувала нам ці будинки довокла і згуртувала десяток тисяч друзів-жертводавців УКУ з багатьох країн. А єдиний спосіб подякувати їм за відкритість, мужність, здатність спілкуватися, свідчити – бути гідними їх служіння”.  

А тепер владика Борис представляє пристунім запрошеного гостя сьогоднішніх урочистостей. Це – Борис Лушняк – американець українського походження, який за президентства Барака Обами був головним лікарем, контр-адміралом Служби охорони здоров’я США. “Для мене це свято має особливу прикрасу, бо на ньому промовить один з моїх давніх друзів і колишній головний лікар США, – каже Владика. – За всю історію присутності українців в Америці, Борис Лушняк став тим американцем українського походження, який здобув найвищу посаду.  Мені дуже приємно, що цей професіонал, цей служитель, цей лікар, людина, яка для мене була зразком, джерелом радості може бути разом з нами”.

І ось, у фіолетовій мантії до мікрофона підходить Борис Лушняк. Усі в очікуванні. І тут розпочинається неймовірно жартівлива, але не менш змістовна лекція, яка не один раз викликала шквал оплесків, сміх і здивування. Людина з таким колосальним життєвим досвідом не боялася бути смішною, самоіронічною і відвертою.

“Сьогодні ваш день. В англійській мові ми використовуємо слово “commencement”, для позначення церемонії, що завершує певний розділ академічного житті. Досить часто його інтерпретують неправильно, сприймаючи як завершення навчального процесу, кульмінацією якого є присвоєння ступеня та отримання диплома. Однак цей термін має латинське походження і означає “початок”, а не “кінець”, тому для вас сьогодні початок життєвого шляху. Для мене справжня честь бути запрошеним у якості промовця цього року”, – з цих слів розпочинає пан Борис.

А далі цікаве пояснення, чому ж саме він сьогодні є запрошеним промовцем: “Можливо на рішення щодо запрошення вплинуло те, що я був офіцером контр-адміралом служби Охорони здоров’я служби США і грав роль в адміністрації колишнього президента Обами. Вплинути могла і моя академічна роль – декана і професора Школи громадського здоров’я Мерілендського університету. Можливо вплинула моя роль члена правління Української католицької освітньої фундації США… А  можливо… жоден з наведених вище факторів не настільки важливий в процесі мого обрання промовцем як статус “FofV”. Що це означає? – запитаєте ви. А це, мабуть, одне з найбільших моїх благословень…“FofV” – скорочення від “Friend’s of Vladyka” – “друг владики”. Можливо все зводиться не до того, що ти знаєш, а кого…”

Згодом пан Борис дає студентам УКУ 5 уроків, які, як наголошує, випливають із перспективи життя лише однієї людини на ім’я Борис Лушняк.

Урок 1. Ніколи не знаєш коли і де зустрінеш кращого друга, тому плекай дружбу завжди. Просто друзі купують тобі їжу, найкращі друзі – їдять твою їжу.

Урок 2. Пам’ятайте своє коріння, плекайте зв’язок з своєю сім’єю, предками, історією та нацією.

Урок 3. Обирай шлях до здоров’я. Більшості недуг у світі можна запобігти, і це залежить від твого власного вибору.

Урок 4. Будь готовим носити різні капелюхи, у тому числі і капелюх гумору. У житті ми маємо можливість грати багато ролей і за ними стоять певні обов’язки.

Урок 5. Розпочни служити іншим.

“Те, що я вам сказав, прийміть за гіпотезу, але закликаю вас перевірити її власним життям…”, – додав на завершення.

Декілька хвилин після урочистостей

Одразу після святкової частини ми підбігаємо до пана Бориса за коментарем. “Востаннє у Львові я був 25 років тому. За цей час УКУ дуже розрісся і направду цей університет –  надія нашого українства, нагода змінити Україну, – каже Борис Лушняк. – Тому я дуже хочу, щоб сьогодні ці випускники знайшли свою дорогу і прямували у правильну сторону – служіння для інших”.

В той час поряд з Центром Шептицького усі гуртуються до спільної фотографії.

Один, два, три… – ректор разом із випускниками підкидають академічні капелюхи вгору – фотографи ловлять цей момент. Усі усміхаються та обіймаються.

Меланія-Марія Подоляк уже магістр з Медіакомунікацій УКУ, а ще саме вона одна із двох студенток, яка отримала нагороду цьогорічного валедиктора – студента, який говорить фінальну промову на випускних урочистостях. Меланія-Марія зізнається, що невідоме, яке попреду, трішки лякає, але “середовище УКУ дає впевненість, що ти ніколи не залишишся сам”.

А цей чорнявий хлопець – Дмитро Пальчиков. Він закінчив навчання у Школі журналістики УКУ. Зараз обмінюється враженнями з батьками, які радісно дивляться на дорослого сина. “За час навчання я взяв набагато більше, аніж технічні навички роботи журналіста. Я осягнув певну філософію і опанував важливі дисципліни, які, на перший погляд, не мають стосунку до роботи журналіста, – каже Дмитро. –  УКУ дав мені те, що залишиться зі мною, коли всі поверхневі знання забудуться, а саме: позитивний та завзятий спосіб мислення”.

Підготувла Оксана Левантович