«Для мене найважливіше – підтримати молодь, яка хоче вчитися» – меценатка Олена Бойко розповіла чому допомагає УКУ

З 1949 року Олена Бойко проживає в США. Після відкриття Львівської богословської академії сім’я Бойків поставила собі за мету підтримувати богословську освіту.

Олена – Христина Бойко народилася у Львові у 1943 році. З наближенням  радянської влади, батько Олени вирішив емігрувати на Захід:

«Це була політична еміграція від комунізму. Мій батько тоді казав: нам треба тікати. Тато був реалістом, а решта родини казала: та то пройде, все буде добре. І ніхто з родини не хотів з нами тоді тікати. Тільки я, тато і мама».

Спершу сім`я опинилися в Австрії, потім в Німеччині, де народилися брат і сестра Олени:

“З літа 1944 по 1949 року ми жили в Роггенсбурзі, де було багато таборів для переміщених осіб з України. Здебільшого це була інтелігенція. Українська громада відкривала українські дитячі садки, школи, гуртки,  друкарні. Мій батько підтримував Пласт. Пам’ятаю, як тато мене брав мандрувати в пластунські табори, ще коли мені було 4 роки».

Наприкінці 1949 родина перебралася до США. Емігрувати допоміг однокласник батька, який був священником:

«Коли ми прибули до США, то казали про себе: п’ятка бойків в Америці».

Батько Олени Бойко, Михайло –  був бідним селянином із Запитова. Навчався в Богословській Академії в 1936-1938 рр. на стипендію Митрополита Андрея Шептицького, однак через початок війни висвятитися на священника не вдалося. Саме Михайло Бойко започаткував традицію пожертв на Львівську богословську академію, яку продовжує сьогодні Олена Бойко, жертвуючи кошти для Українського католицького університету.

Оскільки тато вчився на стипендію Митрополита Шептицького, тато чув велику відповідальність перед Богословською академією:

«Відколи створили Львівську богословську академію, батько жертвував їй всі свої гроші, адже перші роки були найважчими. Це зараз не складно зібрати  $1 000 000  для університету, а тоді навіть 1000$ було важко найти.  Тато часто повторював, що він би все віддав для університету. Як казала про нього мама: «для тата завжди на першому місці була Церква, на другому – українська громада, а вже далі жінка, квартира, речі та все інше».

Тато всі свої фонди віддавав на освіту і в пам’ять про його ім’я я продовжую це робити, щоб підтримати наші сімейні цінності – любов до науки, до церкви, до народу, а одяг, машини – не грають для нас ролі. Я щаслива, що мала таких батьків і щаслива, що зараз маю змогу щось віддати цьому університету. Це дає мені величезну енергію. Я вважаю, що спільнота УКУ дає мені значно більше, ніж я даю університету.  

Зараз для мене найважливіше – підтримати молодь, яка хоче вчитися. Підтримати нашу Церкву, щоб вона могла виступати на світовій арені. Я завжди кажу, що якщо є якась можливість їхати за кордон, щоб представити нашу церкву, то я готова давати гроші, аби тільки їхали. До мене звертався отець Роман бо треба було їхати в Африку на конференцію і я сказала: Я тобі дам гроші, і ти поїдеш. Я жертвую, скільки  можу.  Тепер я навчилася жити по- американськи, на біржі. Завдячуючи таким компаніям як Apple чи Tesla я фондую факультет богослов’я.

Аби допомагати богословській освіті більш масштабніше, 3 роки тому Олена Бойко започаткувала ендаунмент: (сталий фонд для підтримки розвитку богословських наук). Спершу це було за підтримки отця-ректора Богдана Праха. Тепер жертводавиця буде підтримувати ініціативи декана філософсько-богословського факультету отця-декана Романа Завійського:

«Часто мене запитують, чому я допомагаю саме цьому факультету. Просто я дуже люблю філософію і богослов`я, як і любив мій батько. Це в нас в крові. Я впевнена, що представники моєї родини також допомагатимуть УКУ – в пам`ять про дідуся і бабцю. Мої племінники Джинні і Михась – американці, але вони дуже люблять Україну і вони продовжать нашу справу».

Олена Бойко каже, що ніколи не сумнівалася чи фінансово підтримувати УКУ:

«Наші предки пройшли тернистий шлях, щоб ми виросли у вільній та демократичній країні, де поважають думку кожного. Я завжди цінувала можливість вільно висловлювати думку, адже ми з татом часто мали глибокі філософські дискусії, бо мій світогляд був більш ліберальний, аніж в батька. На мою думку, УКУ сьогодні є прототипом демократичної країни. Університет пропонує  патріотичну, християнську освіту на високому рівні, а випускники УКУ її є престижними для роботодавців. І що найважливіше, тут немає корупції».