БОГОСЛОВ’Я МАЙДАНУ (Частина друга)

3Продовження інтерв’ю, опублікованого в попередньому номері інтернет-видання “Духовність”, з отцем-доктором Михайлом Димидом, доцентом еклезіології і церковного права, викладачем кафедри пасторального богослов’я Українського католицького університету про богослов’я Майдану.

Повернемося до згаданої нами серії академічних заходів. Чи ви вже завершили, те що задумали, чи воно матиме продовження?

– Я вважаю, що це тільки початок, що в суспільстві є поки що досить мала горстка людей, які готові переосмислювати позитиви та негативи Майдану і їх укладати в космічну реальність. І така масштабна подія для країни і народу, як Майдан, повинна мати місце в тій реальності. Цей дискурс і це розмірковування щойно започатковується. Майдан повинен займати основоположне місце в проекції майбутньої ідентичності України, подібно як подія Виходу ізраїльського народу з Єгипту займає своє націотворче місце. Це є події, які потрібно переосмислювати і вони повинні надавати сенсу відновленому життю як певних людей, так і всіх народів, ставати фундаментом їхньої самосвідомості.

Саме тому – це тільки початок: кожна спільнота, чи релігійна, чи наукова, чи бізнесова, повинні були б думати, який сенс Майдану в моєму житті? Я вважаю, що роздумування над питанням, який сенс Майдану в моєму житті?, повинне приводити до богослов’я Майдану, до питання, хто спричинив позитивний рух мільйонів людей одночасно – Інтернет, спротив Януковичу, чи Євросоюз? Я особисто вважаю, що це Бог покликав нас на Майдан, але я хочу, щоб кожен з нас сам для себе відповів на таке питання. Я теж хочу чути негативні відповіді, негативну реакцію на Майдан, але я хочу, щоб їхня реакція була аргументованою. Таким чином ми зможемо порівняти аргументацію одних та інших, які вважають, що їх Бог покликав на Майдан, і тоді ми зможемо шукати істину, а істина визволятиме нас і вказуватиме, що нам робити у майбутньому, формуватиме позитивний проект майбутнього. Найважливіше, щоб обидві сторони не говорили ідеологічними штампами. Отже, це є основна ціль проекту «Богослов’я Майдану».

Мені запам’яталася думка з доповіді доктора Михайла Черенкова під час конференції у Києві: «Якщо злочини проти Майдану все ще нерозкриті, то це провина генпрокуратури, але за те, що нерозкриті смисли Майдану, є відповідальними Церкви». Чи ви згідні з цим?

– Очевидно, що так! Роль Церков є продовжувати жити тим духом, яким вони жили на Майдані – все дуже просто! На Майдані було відчуття однієї Церкви, що є Господь Бог і довкола Нього всі єднаються. Люди є різні, різних рас і народів, а єднаючись навколо Господа, вони творять одну гарну мозаїку, і всі у тому дусі на Майдані жили, ніхто не творив жодних обмежень, і це є цікаво, щоб кожен розумів іншого і кожен у молитві іншого відчував свою молитву. І Церкви повинні це продовжувати, а не знову закриватися у своєму партикуляризмі у своєму егоїзмі, бо це вже стало їхньою другою природою, звичкою. Ця закритість існує впродовж багатьох століть розколу між християнами і вона вже встигла ідеологізуватися, політизуватися, догматизуватися, канонізуватися і тому християни знову потрохи ховаються у свій панцир. Християни не повинні боятися виходити з цього панцира, як це власне і сталося на Майдані, бо його досвід, показав, що це можливо. І це є їхня роль, інакше відбувається підміна понять, корупція духовного життя.

Після того, як вже відбулися ці академічні заходи, чи вважаєте, що досягли бажаних результатів? Чи Вам подобається динаміка дискусій під час цих заходів, чи триває процес у правильному річищі?

– Мої очікування здійснилися частково, оскільки групі людей завжди легше разом глибше копати і ширше бачити. З одного боку, часом проявляється завелика впевненість у своїх тезах, яка приводить до декларативності замість того, щоб вести до пошуку, до доведення своїх тез; з іншого боку, проявляється критичність, порівняння з іншими революціями, що відбувалися у світі впродовж історії. Шукаємо також інші голоси, які заперечують позитив Майдану і таким чином народжується пошук істини. І цей пошук не є лише Церковним, він насправді є інтердисциплінарним: серед наших доповідачів були і соціологи, і психологи, історики, філософи, журналісти. І я думаю, що потрібно ще розширювати коло науковців-експертів, щоб з різних перспектив розглянути феномен Майдану і так доходити до спільного знаменника – якісного висвітлення істини, яка може тільки бути єдиною.

Тому, те, що зроблено – це тільки початок. Я думаю, що перші плоди є позитивними, сформувалося ядро тих, які роздумують і пишуть на цю тему, проте хотілося би, щоб результати праці мали більший резонанс у мас-медіа й у суспільстві. Негативна реакція на це з боку російських ЗМІ для мене є, радше, позитивним знаком, який вказує на те, що дискусія почалася і що ми на правильному шляху й акценти правильно розставлені. Але хотілося би теж, щоб позитивно налаштовані люди теж подавали свою реакцію на ці заходи активніше.

– Під час нашої розмови у мене виринула думка, що події призвели до Революції Гідності тільки тому, що ми свого часу занадто швидко забули про Помаранчеву Революцію, під час якої також здобули дуже багато позитивного досвіду, єднання між християнами. Ми її, на мою думку, не достатньо осмислили і не скористалися її позитивним досвідом для побудови майбутнього, тому виникла потреба у новому протистоянні з реакційними силами.

– Я згідний з цим, оскільки кожен попередній позитивний досвід допомагає народові, який є окремою спільнотою, родиною перед Господом і світом, щоб він міг у майбутньому щось краще зробити. Майдан, сам по собі, є «невідкладним хірургічним втручанням», яке було потрібне тоді, щоб знову оздоровити організм держави і поставити людей у вир боротьби. І він це зробив. Але тепер потрібна щоденна клопітка послідовність у діях, реконвалесценція. Я часто про це говорю, що найголовнішою заповіддю стосовно послідовності, якої нам, українському народу, українській людині на цій землі, дуже бракує, є третя заповідь – «день Святий святкувати». Тобто, потрібно повторювати позитивні речі: кажучи про святкування Святого дня, я говорю не лише як християнин про Літургію і про Євхаристію, мені йдеться загалом про повторення позитивних речей, що згодом переросте у позитивну звичку.

Майдан потрібно, на мою думку, сприймати так: була надзвичайна потреба у такій неординарній події, вона стала нашим епосом, але її не потрібно повторювати, він натомість повинен служити для того, аби ми у своєму щоденному вимірі творили позитив і були у цьому послідовними. І ця послідовність вимагатиме у кожної мислячої людини зусиль, часами – багато зусиль.

– Дякуємо вам, отче, за інтерв’ю і бажаємо наснаги у продовженні вашого починання.

Спілкувався Тарас Курилець

Фото зі сайтів УКУ, Філософсько-богословського факультету та з особистого архіву Тараса Курильця

Джерело: dukhovnist.in.ua