Виклики для Церкви XXI століття: як священикам спілкуватися з молоддю?

Нещодавно у межах 11 Екуменічного соціального тижня «Молодь. Віра. Покликання» в Українському католицькому університеті відбувся Міжнародний семінар Українського християнського академічного товариства. Учасники активно обговорювали тему «Молодь і Церква: Молода Церква».

Гості семінару поділилися власним практичним досвідом праці з молоддю у школах, вишах та військових училищах. Розповідали про ініціативи, проекти, досягнення і здобутки.

«Молодь не є Церквою майбутнього! Молодь є Церквою сьогодення!»

Таку думку висловив пастор Марк Россьє, молодіжний координатор Реформатської Церкви кантону де Во у Швейцарії.

Він познайомив учасників семінару із ситуацією воцерковлення молоді у Швейцарії, окреслив сучасне покоління та розповів про проекти, які вдалося реалізувати разом з молоддю.

«У моїй Церкві молоді люди опиняються осторонь. Діяльність старших осіб не цікавить молодь, а діяльність молоді не цікавить старших осіб. Можна сказати, що одні й інші живуть не в тій самій Церкві… Щоб зуміти взаємно прийняти одні одних, потрібно бути здатним: спілкуватися, розуміти одні одних, жити разом», – переконаний Марк Россьє.

Доповідач розповів про три аспекти життя в очікуванні майбутнього, за якими поділяє сучасних молодих людей: пошук егоїстичного задоволення, песимістична депресія і третє – мобілізація. На його думку, існує дві сили, які повинні сприяти їхньому переходу від групи гедоністів чи пригнічених у групу мобілізованих (протестантів). Це – автономія і солідарність.

«Я мрію про вкорінення молодих людей у вірі, не для того, щоб вони витали у хмарах, а для того, щоб вони стали спроможними вільно аналізувати свою ситуацію та свій контекст, щоб прийняти нові правила життя і особливо не залежати від суспільних систем, які руйнуються. Вони повинні розвинути людське, соціальне, духовне коріння достатнє, щоб дати відповідь на питання: коли все зруйнується довкола мене, чи встою я?… Поряд з автономією та особистою відповідальністю християнина йде солідарність. Рішення та правила, які винайде наступне покоління, будуть дотримані та матимуть смисл лише у солідарності», – зазначив Марк Россьє.

«Молодь – жива. І священик може бути живий»

Прот. Назарій Давидовський, викладач кафедри теорії і методики музичного виховання Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу, керівник Історичного відділу Вінницької єпархії УПЦ, поділився з учасниками семінару власним досвідом роботи з молоддю, ініціативами та проектами, які творять разом.

«Ми сьогодні маємо самі виходити за межі Церкви йти в соціум, спілкуватися і проводити тематичні заходи… Треба виходити за межі шаблону: що священик має залишатися лише в храмі, проповідувати і більше нічим може не займатися. Соціум потребує імпульсів і зняття цих шаблонів» – наголосив священик.

Духівник переконаний, що молодь – жива. І священик може бути живий.

«Ми повинні показати, що є недалеко від молоді, що в неї є зерно любові, радості та світла і це зерно може так само сполучатися із зерном радості несення християнського світла в цей світ», – додав о. Назарій Давидовський.

«Капеланське служіння – це завжди вихід за межі зони власного комфорту»

Таку думку висловив о. Степан Сус, капелан Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. І продовжив, що це не є якась новизна, так починав своє служіння Христос і апостоли.

«Девіз капеланів – «завжди поруч», треба бути людьми, бути поруч і бути відкритими для всіх» – наголосив священик.

«Є певні речі, які ми повинні ламати. Не все змінювати, але капеланство і душпастирство XXI століття це виклик для всіх Церков усього світу» – переконаний о. Степан.

«Кожен з нас іноді рухається по пустині, але важливо в тій пустині, де є багато доріг, бачити горизонт – куди ти рухаєшся». Саме такий горизонт намагаються показати курсантам капелани.

«Молодь не любить обов’язків, треба показати їй, що Бог не обов’язок, а можливість»

Одним з гостей Міжнародного семінару Українського християнського академічного товариства був о. Дàвід Ґрунда, член молодіжної комісії греко-католицької єпархії Ньїредьгаза, настоятель парохії Марія Повч в Угорщині.

Він розповів про роль священика в початковій, середній школах та гімназіях і наголосив на важливості євангелізації дітей з раннього віку: «Що раніше Ви почнете говорити з дітьми про Бога, то кращого результату Ви зможете досягти в майбутньому».

Доповідач переконаний: «Молодь не любить обов’язків, треба показати їй, що Бог не обов’язок, а можливість, відкритість».

Саме таким чином, змалечку виховуючи любов до освіти, до Бога, на думку доповідача, душпастирям потрібно працювати з молоддю.

Бути завжди поруч

о. Юрій Остап’юк, голова Студентського капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ чітко дотримується девізу капеланів «бути завжди поруч» і вкладає в нього три аспекти: бути при щоденному житті молодої людини, будувати довіру та свідчити своїм життям, бо «те, як ти живеш, тим ти і є».

Духівник поділився основними цінностями («стовпами»), на яких студентські капелани будують працю з молоддю: Слово Боже, спільнотність, служіння, літургійне і молитовне життя.

На думку о. Юрія, вагомий також екуменічний аспект праці з молоддю, бо на зустрічі приходять студенти різних конфесій. Тому важливим є не те, з якої конфесії отець, а те – що він просто є серед студентів.

Ось основні месиджі, які промовці Міжнародного семінару Українського християнського академічного товариства намагалися донести до інших учасників, щоб дати відповідь на питання, як душпастирям XXI століття формувати здорову молодь.

Анна Грапенюк