Міжнародний літургійний симпозіум «Ad fontes liturgicos: Літургійні коментарі як джерело літургіології» 23-24 жовтня 2014 року

23-24 жовтня 2014 року в Українському католицькому університеті відбувся Міжнародний літургійний симпозіум «Ad fontes liturgicos: Літургійні коментарі як джерело літургіології». Організаторами заходу став Український Католицький Університет та Український літургійний центр у Львові (Україна), а також Літургійний інститут Папського Університету Івана Павла ІІ у Кракові (Польща) та Греко-католицький теологічний факультет Пряшева (Словаччина).

DSC_2561

 

 

 

Цей щорічний форум літургістів має на меті піднімати актуальні питання молитовного життя Церкви, адже саме богослужіння становлять її серце. Цьогорічна тема, хоча й апелює до минулого, а саме до витоків розуміння Літургії, має, однак, безліч точок дотику зі сучасними  проблемами. Адже мова богослужінь не завжди доступна пересічному християнину, особливо менш оцерковленому. Багатий християнський символізм потребує своєрідного «втаємничення» в нього, і Літургія має бути для цього природним контекстом. Однак, на жаль, часто з причин різних непорозумінь з боку як духовних осіб, так і мирян, Літургія залишається формальним обрядом, відчуженим від щоденного життя і малозрозумілим. Власне, на цьому симпозіумі й ішлося про те, як літургійні коментарі допомагали інтегрувати людей у Літургію, зробити їх свідомими тієї реальності, учасниками якої вони стають.

????????????????????????????????????

????????????????????????????????????

Перший доповідач, д-р Тарас Шманько (УКУ) виступив з доповіддю «Передмови кириличних служебників 16-18 ст.» Він розповідав про різні види таких служебників, починаючи від розлогих літургійних пояснень до коротких дедикацій; і тих, що базувалися на грецькій термінології, і дещо латинізованих форм. Такий огляд жанрово-тематичного розмаїття служебників важливий для того, щоб знайти властивий для нашого обряду і відповідний до потреб часу підхід до творення книг подібного призначення.

????????????????????????????????????

????????????????????????????????????

Доктор Aліція Новак з Польщі розповіла про «Передмови літургійних книг як джерело знання для духовенства (Київська митрополія в  XVI-XVII ст.)» Вона мала дуже оживлену презентацію, представивши різні, часом кумедні, казуси літургійного життя, в яких поставало питання: а як звершувати Святу Літургію в таких умовах? Кожен випадок був підкріплений уривком передмов до Літургії. Дискусія після цих доповідей була спрямована на пошук адекватної теперішньої практики: чи потрібно повернутися до передмов (цей вид тлумачень не існує сьогодні), чи служебники виконують свою роль, а також, чи потрібно вносити «формаційні» рубрики у служебники.

????????????????????????????????????

????????????????????????????????????

Далі, д-р Ігор Василишин представив тему «Літургійні коментарі в типіку о. Ізидора Дольницького»

????????????????????????????????????

Гостьовий викладач УКУ, д-р Ендрю Квінлан, учень всесвітньо відомого літургіста Роберта Тафта, мав доповідь на тему «Синаксар тріоді. Никифор Ксантопул – між коментарем і протиріччям». Він зосередився на значенні містагогій – своєрідних пояснень богослужінь, які слугували «таїнством ознайомлення» з християнською вірою (власне, слово «містагогія» і означає «введення в таїнство»). Доктор Квінлан подав захоплюючий опис літургії як драми та її здатності коментувати саму себе.

????????????????????????????????????

Д-р Януш Мєчковскі, доповідач із Польщі, презентував «Польські «мшалики» міжвоєнного часу як літургійні коментарі для різних груп вірних». Йшлося про так звані «малі міссали» народною мовою, які давали можливість людям брати активнішу участь у Літургії у той час, коли латина була сакральною мовою Літургії. Ця тема актуальна в тому сенсі, що аж після Другого Ватиканського Собору інтеграція вірних у Літургію стала чимось парадигмальним, але практична реалізація цього принципу все ще не завжди здійснена.

 

Наступний доповідач, д-р Августин Соланський говорив про «Явище нечастого приймання Святого Причастя як вияв повного нерозуміння літургійних текстів Божественної Літургії». Він наголосив на особливості таїнства Євхаристії, що не припускає пасивної участі тих, що разом моляться. Метод уважного читання молитов самої Літургії свідчить, що її кульмінацією і ессенціальним моментом є саме прийняття Святих Таїнств. Коли останнє не відбувається, всі ці молитви втрачають сенс.

 

Опісля, словацький дослідник д-р Стефан Шак виступив із доповіддю «Філокалійний рух 18-го століття і його вклад у літургійне життя  Церкви». Доктор Шак розповів про зв’язок між славофільським та філокалійним рухом, роль Паїсія Величковського, який переклав «Добротолюбіє» на слов’янську мову, про вплив цього руху на письменників Гоголя, Леонтьєва,  Толстого, Соловйова тощо. Доповідь була цікава тим, що представила явище філокалійного руху у дещо іншому форматі: адже ця збірка творів асоціюється радше з індивідуалістичною, особистою духовністю, а тут виявилося, що вона впливає і на спільнотну молитву.

????????????????????????????????????

Наступного дня була прочитана доповідь Міхала Ґлеваняка на тему «Літургійний катехизм Александра Духновича 1851-го року – перший літургійно-катехитичний твір прешовської єпархії в Угорщині». Цей катехизм цікавий тим, що призначений для простих людей, церковної прислуги, дяків тощо, а тому є прикладом живого, динамічного тексту, оскільки для Сходу Літургія є головним носієм катехизації, бо саме на ній вірні ознайомлюються з головними елементами віри. З іншого боку, цей літургійний катехизм був спробою протистояти латинізації. Доповідь особливо цікава для тих, хто має справу з пошуком літургійної ідентичності в умовах великого культурного та етнічного різноманіття, свого роду перебування на перехресті культур – а це була тривалий час реальність західноукраїнських земель.

Д-р габіл. Пшемислав Новаковскі з Польщі розповів про «Візантійські джерела Нової Скрижалі єпископа Веніамина». Отець Пшемислав також виходив із того, що сама Літургія і є містерією, втаємниченням, ініціацією, а тому здатна сама себе пояснювати. Її значення, однак, еволюціонувало, особливо після того, як Літургія стала імператорською, і святиня, а не тільки жива спільнота людей, почала символізувати небесну літургію. Це вплинуло на зміст містагогій, і д-р Новаковскі  зосередився на космічно-есхатологічній та історично-спасительній містагогіях Літургії.

Д-р о. Василь Рудейко (УКУ) представив на симпозіумі тему «Тихі” молитви як джерело для коментування літургійної традиції». Доповідь заслуговує на увагу через її актуальність, оскільки це питання вже назріває в повітрі, а на окремих парафіях навіть зроблено перші кроки у напрямку озвучення «тихих» молитов. Так, наприклад, все частіше священики починають молитися вголос, скажімо, анафору. Підставою для таких нововведень є переконання, що Літургія, як і Святе Письмо, спроможна сама себе коментувати – зокрема у своїх молитвах, які підготовляють до того чи іншого моменту в Літургії. Тим більше, що в минулому тихі молитви такими не були. Однак сьогодні Літургія містить чимало глибоких тихих молитов, зміст яких так і залишається terra incognita для більшості вірних. Практика тихих молитов до певної міри віддаляє мирян від клиру: вірні стають споживачами молитви, яку їм, немов на блюдечку, підносять «фахівці» – священики, які тільки одні мають доступ до текстів. Навіть коментатори Літургії приділяли зазвичай недостатньо уваги молитвам предстоятеля, а зосереджувалися радше на тому, що бачать вірні. Такий підхід, звісно ж, дуже спрощує реальність. Доповідь д-ра Рудейка була тим більше цікавою, оскільки о. Василь навів конкретні приклади молитов, зміст яких вказує на абсолютно інше значення тих частин Літургії , що слідують з ними, аніж ми, вірні, традиційно їм надаємо.

Отець Василь зауважив, що унікальністю Катехизму УГКЦ « Христос – наша Пасха» є те, що він вживає саме тиху молитву Літургії (Анафору Василія Великого) як орієнтир для духовного життя християнина. Доктор Рудейко також присвятив трохи часу тому, як на практиці можна зробити тихі молитви загальнодоступними так, щоб вони стали спільним надбанням усіх присутніх у церкві, і водночас щоб уникнути зайвих повторень та надмірного розтягування Літургії.

Нарешті, під час симпозіуму були прочитані доповіді відсутніх з різних причин д-ра Войтєха Богача та  проф. д-ра габіл. Стефана Коперека. Перша доповідь звучала так: «Актуальність літургійних коментарів Мікулаша Руснака». Головною ідеєю було те, що самі початки Літургії вказують, що основне у ній – це не церемонія,  а присутність Христа серед нас. Темою доповіді проф. Коперека було «Літургійний рік” дом Проспера Ґеранжа як коментар до римської літургії 19-го століття». Проф. Коперек нагадав часто забуту істину, що найкраща апологія літургіки – це сам літургійний рік. Правило молитви формує правило віри, а воно, своєю чергою, впливає (чи має впливати) на спосіб життя. «Літургійний рік» Проспера Ґеранжа, про що йдеться у доповіді, деякими своїми ідеями випереджає навіть конституцію про священну Літургію Другого Ватиканського Собору «Sacrosanctum Concilium”, а це відображає справді прогресивне мислення.

Кінцева дискусія стосувалася того, як оживити літургійний день, як, наприклад, ввести утреню в добове коло літургійного життя парафій, звідки – згори чи знизу – мають виходити ініціативи з приводу певних змін. Мовні питання, зміна мислення тих, хто приходить до храму, проблеми перекладів та кращої участі вірних – все ці питання були озвучені на цьому дуже практично зорієнтованому симпозіумі.